Я не мав ніякої вправи в розплутуванні подібних інтриґ. Я убив Сильвію і Антоніно. Останній за мить перед смертю визнав мені зраду Моро. Із закривавленим стилетом я побіг до зрадника; Моро перелякався, впав на коліна й пробелькотав, що герцоґ Рокка Фьйоріта заплатив йому, аби звести мене й Сильвію зі світу, і що лише заради цього він приєднався до нашої банди. Я затопив йому стилет у грудях. Потім я вибрався до Месіни, проник, переодягшись, у палац герцоґа й відправив його слідом за його повірником і двома жертвами його помсти.
Таким був кінець мого щастя й водночас моєї слави. Моя відвага змінилася цілковитою байдужістю до життя, а оскільки я виявляв таку ж байдужість до безпеки моїх товаришів, то невдовзі після цього зовсім втратив їхню довіру. І завершуючи, можу вас запевнити, що відтоді я став одним із самих звичайних розбійників.
Невдовзі потім Теста-Лунга помер від плевриту, і його банда розпалася. Мої брати, добре знаючи Іспанію, умовили мене податися туди. На чолі дванадцяти людей я дістався до Таормінської затоки й три дні там переховувався. На четвертий день ми захопили двощогловий корабель і добралися на ньому до берегів Андалузії.
Хоча в Іспанії вистачає гір, які запевнили б нам безпечне укриття, я віддав перевагу хребту Сьєрра-Морени й не мав причин пошкодувати про свій вибір. Я захопив два транспорти піастрів, а пізніше здійснив кілька не менш вигідних нападів.
Чутки про наші успіхи дійшли до Мадрида. Губернатор Кадиксу дістав наказ доставити нас живими чи мертвими й відрядив проти нас кілька полків. З іншого боку, великий шейх Ґомелесів запропонував мені службу в себе й безпечний сховок у цій печері. Я без роздумів погодився на його пропозицію. Трибунал у Ґранаді, який не бажав показати своєї безпомічності, але нас знайти не міг, наказав схопити двох пастухів з долини й повісити їх під іменем братів Зото. Я був знайомий з тими двома й знаю, що вони скоїли декілька вбивств. Проте вважають, що їх гнівить оте повішення замість нас і що вночі вони відв’язуються з шибениць і виправляють тисячі якихось неподобств. Я не переконався в цьому на власні очі, тож не можу нічого вам про це сказати. Не раз, однак, проходячи вночі біля шибениці, особливо, коли світить місяць, я добре бачив, що нема там ніяких повішеників, а вдосвіта вони знову верталися на шибеницю.
Ось вам історія мого життя, яку ви хотіли почути. Гадаю, що мої брати, життя яких текло більш спокійно, могли б вам розповісти більш захопливі речі, але не матимуть на це часу, бо корабель вже готовий, і я дістав чіткі накази, щоб завтра виправити його в море.
Коли Зото пішов, прекрасна Еміна сказала з виразом глибокого смутку:
— Цей чоловік має рацію; хвилини щастя надто короткі в житті людини. Ми провели тут три дні, які, можливо, ніколи в житті більше для нас не повторяться.
Вечеря аж ніяк не була веселою, і я поспішив побажати своїм родичкам доброї ночі. Я сподівався, що побачу їх у своїй кімнаті й тоді зможу краще розвіяти їх смуток.
І справді, вони прийшли раніше, ніж завжди, і на довершення свого щастя я помітив, що пояси свої вони тримають в руках. Символічну промовистість цього жесту легко було зрозуміти, однак Еміна, не довіряючи моїй тямучості, сказала:
— Любий Альфонсе, твоя відданість нам була безмежною. Можливо, ми більше не побачимося. Для інших жінок це була б причина для стриманості, але ми хочемо навічно залишитися в твоїй пам’яті, і якщо жінки, яких ти зустрінеш у Мадриді, перевищуватимуть нас вихованням і манерами, зате жодна не буде більш чулою і пристрасною. Однак, дорогий Альфонсе, ти повинен повторити обіцянку, що збережеш усе в таємниці й не станеш вірити, якщо про нас говоритимуть щось погане.
Я злегка посміхнувся цій останній умові, але погодився на все й нагороду отримав найчулішими пестощами.
Потім Еміна сказала:
— Любий Альфонсе, нас гнітить ця реліквія, яку ти носиш на шиї. Чи не міг би ти її на хвильку зняти?
Я дав заперечну відповідь, але Зібельда обняла мене за шию і золотими ножичками, які тримала в руці, перерізала стрічечку. Еміна тут же схопила реліквію і кинула її в розколину скелі.
— Вранці ти знову її надягнеш, — сказала вона, — а тим часом повісь на шию цю китичку, сплетену з нашого волосся, разом з прив’язаним до неї талісманом, який, можливо, вбереже тебе від невірності, якщо взагалі щось у світі може вберегти від цього коханців.
Потім Еміна вийняла зі свого волосся золоту шпильку й старанно заколола нею запони ложа.
Я піду за її прикладом і опущу завісу над продовженням цієї сцени. Достатньо знати, що мої приятельки стали моїми дружинами. Бувають, без сумніву, такі ситуації, коли насильство, завершуючись розливом крові, стає злочином; але існують також випадки, коли жорстокість прислужується самій невинності, дозволяючи їй виявитися в усьому своєму блиску. Саме так було з нами, з чого я зробив висновок, що мої кузини не були справжніми учасницями моїх снів у Вента-Кемаді.