Ми увійшли до клятої венти й на столі в їдальні знайшли паштет із куріпок і дві пляшки вина. У кабаліста, схоже, був прекрасний апетит; його приклад додав мені відваги, бо сумніваюся, чи в іншому разі я б наважився щось покласти в рот. Усе те, що я тут бачив протягом кількох днів, так сплутало мої уявлення, що я вже сам не знав, що роблю, і якби хто мав таке бажання, то міг би примусити мене сумніватися у власному існуванні.
Пообідавши, ми почали обходити кімнати й дісталися до тієї, в якій я спав у перший день після виїзду з Андухара. Я пізнав своє нещасне ложе й, сівши на ньому, став роздумувати над усім тим, що зі мною сталося, особливо ж над подіями, що відбулися в печері. Я пригадав собі, як Еміна попередила мене, щоб я не йняв віри, як мені про неї щось погане розповідатимуть. Я саме заглибився в ці думки, коли кабаліст звернув увагу на щось блискуче, що застрягло в шпарах підлоги. Придивившись, я побачив, що це реліквія, яку сестри забрали у мене в печері. Я бачив, як її вкинули в розщелину скелі, а тепер знайшов її у шпарі підлоги. Я й справді почав підозрювати, чи взагалі виходив коли-небудь з цієї клятої корчми й чи пустельник, інквізитор, брати Зото не були привидами, породженими чаклунською марою. А тим часом за допомогою шпаги я добув реліквію і знову повісив її на шиї.
Кабаліст засміявся й сказав:
— Отже, це твоя власність, сеньйоре кавалере. І якщо ти тут провів ніч, то мене зовсім не дивує, що прокинувся ти під шибеницею. Але менше з тим, ходімо звідси, ми ще до вечора маємо дійти до келії пустельника.
Ми покинули корчму й, не пройшовши навіть половини дороги, зустріли пустельника, який ледь брів, спираючись на патерицю. Побачивши нас, він одразу закричав:
— Ах, молодий мій приятелю, я саме тебе шукаю; вертайся до моєї келії, вирви свою душу з пазурів сатани, тим часом дай мені руку. Шукаючи тебе, я зовсім вибився з сил.
Трошки відпочивши, ми рушили далі; старий шкандибав, спираючись то на одного з нас, то на другого. Нарешті ми дійшли до скиту.
Ледь увійшовши, я побачив Пачеко, який розлігся посеред кімнати. Мені здалося, що він конає, принаймні з грудей у нього виривалося те жахливе іржання, яке віщує швидку смерть. Я збирався промовити до нього, але він мене не пізнав; тоді пустельник зачерпнув свяченої води, покропив нею безумця й промовив:
— Пачеко! Пачеко! Іменем твого Спасителя наказую тобі розповісти, що з тобою сталося цієї ночі.
Пачеко затремтів, страшно заревів і почав так:
Отче мій, ти саме знаходився в каплиці й співав літанії, коли я почув стук у двері й мекання, зовсім схоже на мекання нашої білої кози. Тож я подумав, що забув її видоїти, й слухняна тварина прийшла нагадати мені про мій обов’язок. А був я в цьому переконаний тим більше, що якраз кілька днів тому зі мною вже стався подібний випадок. Я вийшов з хати й справді побачив нашу білу козу, яка оберталася до мене задом, показуючи своє роздуте вим’я. Я хотів її притримати, щоб виконати жадану послугу, але вона вирвалася мені з рук і, щохвилини зупиняючись і знову тікаючи далі, підманила мене на край прірви, що розверзлася недалеко від твоєї келії.
Діставшись туди, біла коза перекинулася чорним козлом. Я перелякався, побачивши цю переміну, й хотів тікати до нашого житла, але чорний козел заступив мені дорогу й, зіп’явшись на задні ноги, втупився в мене огненними очима. У мене від страху кров застигла в жилах.
Тоді чорний козел почав колоти мене рогами й підпихати до прірви. Коли виштовхав мене на сам край, то на мить затримався, наче хотів натішитись виглядом моїх мук. Нарешті скинув мене в прірву. Я гадав, що розіб’юся на друзки, але козел першим опинився на дні прірви й підхопив мене на спину, так що я нічого собі не пошкодив.
Тут мене охопив новий страх, бо щойно козел відчув мене на спині, як почав у дивний спосіб галопувати. Одним стрибком перескакував він з гори на гору, перестрибував найглибші провалля, наче то були рови й канави; нарешті він струснувся, і я, сам не знаю як, опинився в печері, де побачив молодого подорожнього, який кілька днів тому ночував у нас.
Молодик сидів на ліжку, а біля нього я побачив двох дуже гарних дівчат у мавританських одежах. Дівчата, обсипаючи його пестощами, зняли йому з шиї реліквію, і в ту ж мить втратили для мене всю свою красу, я ж бо пізнав у них двох повішеників з долини Лос-Ерманос. Проте молодий подорожній, продовжуючи вважати їх гарними дівчатами, звертався до них із найніжнішими словами. Тоді один із повішеників зняв із себе петлю й затягнув її на шиї молодика, який пестощами виявляв свою вдячність. Потім вони затягнули заслони, і я вже не знаю, що вони робили, але гадаю, що вчиняли якийсь страшенний гріх.