— Сине Адама, тобі зараз же приведуть твоїх дружин.
І в ту ж мить я побачив, як заходить пророк Ілія; за руки він тримав двох красунь, приваб яких ніколи б не зуміли збагнути смертні. Крізь їхні прозорі тіла можна було бачити душі й докладно роздивитися, як вогонь пристрасті кружляє їхніми жилами й змішується з кров’ю. За ними двоє нефілімів несли триніжок з металу настільки ж коштовнішого від золота, наскільки золото є коштовнішим від свинцю. Доньки Соломона подали мені руки й повісили на шиї китичку, сплетену з їхнього волосся. У ту ж мить живий і чистий пломінь вирвався з триніжка й пожер усе те, що в мені було смертного. Нас відвели в опочивальню, що блищала красою і палахкотіла коханням, відкрили величезне вікно, що виходило на третє небо, і тут же почувся божественний спів ангелів. Насолода охопила всі мої почуття…
Що ж я можу вам ще сказати? Наступного дня вранці я прокинувся під шибеницею Лос-Ерманос між двома огидними трупами, як і оцей молодий подорожній. З цього я роблю висновок, що мав справу з нечувано злостивими духами, природи яких я не знаю як слід. Я навіть побоююся, щоб ця пригода не наробила мені шкоди у справжніх дочок Соломона, у яких я бачив тільки ніжки.
— Нещасний сліпець, — сказав пустельник, — і за чим же ти шкодуєш? Усе в твоїй проклятій науці — омана. Духи пітьми, які з тебе тільки посміялися, завдали значно страшніших мук бідному Пачеко. Без сумніву, така сама доля чекає і цього молодого військового, який через свою згубну впертість не хоче визнати своїх гріхів. Альфонсе, сину мій, Альфонсе! Покайся в гріхах своїх, поки ще є на це час.
Мене роздратувала впертість пустельника в жаданні від мене визнань, яких я не хотів зробити. Я холодно відповів йому, що дуже шаную його святі остороги, але головною засадою моєї поведінки є почуття честі, після чого ми заговорили про інше.
— Сеньйоре Альфонсе, — сказав кабаліст, — оскільки тебе переслідує інквізиція, а король наказує тобі перебути три місяці у цій пустелі, пропоную тобі свій замок. Ти познайомишся з моєю сестрою Ребекою, яка така ж гарна, як і вчена. Саме так, ходи зі мною; ти походиш з Ґомелесів, а ця кров має великі права на наше співчуття.
Я подивився на пустельника, прагнучи по його очах здогадатися, що він думає про цей намір. Мені здалося, що кабаліст проник у мої сумніви, бо, звернувшись до пустельника, промовив:
— Отче, я знаю тебе краще, ніж ти гадаєш. Віра надає тобі великої сили. Мої засоби, хоча й не такі світлі, однак же й не диявольські. Прийми також і ти запрошення погостювати у мене разом із Пачеко, якого — можеш бути певен — я повністю вилікую.
Перш ніж відповісти, пустельник почав молитися; після деяких роздумів він підійшов до нас з веселим лицем і сказав, що готовий товаришити нам. Кабаліст схилив голову до правого плеча й наказав привести коней, і ми тут же побачили перед дверима хатини пару чудових коней для нас обох і двох мулів для пустельника і безумця. І хоча замок лежав на відстані одного дня їзди, як сказав нам Бен Мамун, однак ми вже через годину були на місці.
Весь час Бен Мамун розповідав мені про свою вчену сестру, так що я сподівався побачити якусь Медею з чорним волоссям, з чарівною паличкою в руці, яка бурмоче незрозумілі кабалістичні слова. Я помилився в своїх очікуваннях. Чудесна Ребека, яка зустріла нас біля воріт замку, була найрозкішнішою, найчарівнішою блондинкою, яку тільки можна собі уявити. Гарне золотисте волосся з природною елегантністю опадало на плечі; сніжно-біла сукня, заколота застібками неоцінимої вартості, вільно спливала по чудовій фігурі. На перший погляд здавалося, що вона мало переймається одежами; однак навіть якщо це було не так, неможливо було якось краще презентувати красу чарівних приваб.
Ребека кинулася братові на шию, говорячи:
— Як же я непокоїлася про тебе, особливо першої ночі, коли ніяк не могла дізнатися, що з тобою сталося. Що ти в цей час робив?
— Я пізніше тобі розкажу, — відповів Бен Мамун. — Зараз постарайся гідно прийняти гостей, яких я тобі привіз. Оце пустельник з долини, а цей юнак походить з родини Ґомелесів.
Ребека байдуже подивилася на пустельника, а кинувши погляд на мене, зашарілася й сумно сказала:
— Сподіваюся, що ти, сеньйоре, на щастя, до нас не належиш.
Ми увійшли до замку, й за нами одразу підняли міст. Замок був великий і утримувався в бездоганному порядку, хоча служба складалася тільки з молодого мулата й мулатки такого самого віку. Бен Мамун спочатку відвів нас до своєї бібліотеки; це була невелика, кругла кімната, яка водночас служила й їдальнею. Мулат постелив скатертину, приніс олья подриду й чотири прибори, бо Ребека не сіла з нами до столу. Задоволений пустельник їв більше, ніж зазвичай. Пачеко, хоча все ще сліпий на одне око, заспокоївся в своєму безумстві, однак мав похмурий вигляд й сидів мовчки. Бен Мамун їв зі смаком, але був якийсь неуважний і визнав нам, що вчорашня пригода весь час сидить у нього в голові. Коли ми встали від столу, він сказав: