Після закінчення вистави він найчастіше ставав у кінці довгого подвійного ряду, який утворюють чоловіки, щоб примусити жінок проходити одна за одною. Але на відміну від інших він робив це не для того, щоб приглядатися до жінок; навпаки, всі вони були йому байдужі, і як тільки проходила остання, він одразу спішив до корчми «Під мальтійським хрестом», де перед сном з’їдав легку вечерю.
Зранку найперше, що робив мій батько, — відкривав балкон, що виходив на вулицю Толедо. Тут він чверть години дихав свіжим повітрям, потім ішов відчиняти друге вікно, яке виходило на маленьку вуличку. Якщо він бачив когось у вікні напроти, то ґречно вітався, говорячи: agur, після чого зачиняв вікно. Слово agur часто бувало єдиним, яке він вимовляв за цілий день, бо хоча він енергійно займався підтримкою всіх комедій, які ставилися в театрі де ла Крус, проте захоплення своє завжди виражав оплесками, а не словами. А якщо ніхто не з’являвся у вікні напроти, він терпляче чекав тієї хвилини, коли міг когось привітати. Потім батько вирушав на месу до театинців. Після повернення він заходив у кімнату, яку прибирала служниця, і з надзвичайною старанністю розставляв речі на ті місця, де вони зазвичай стояли. Робив він це завжди надзвичайно уважно, і йому вистачало одного погляду, щоб виявити найменшу соломинку чи порошинку, яких не змела мітла служниці.
Коли він вже був задоволений порядком у кімнаті, то брав циркуль і ножички й нарізав двадцять чотири шматочки паперу однакового розміру, наповнював їх бразильським тютюном і скручував двадцять чотири цигарки, які були так рівненько й досконало сформовані, що їх сміливо можна було вважати найдосконалішими цигарками в усій Іспанії. Потім він викурював шість цих шедеврів, рахуючи черепиці на палаці герцоґа Альби, і ще шість — рахуючи людей, які проходили брамою Толедо. Завершивши це, він дивився на двері своєї кімнати, поки йому не приносили обід.
Після обіду він викурював ще дванадцять цигарок, а потім розглядав годинник, поки той не показував годину, коли треба було йти до театру. Якщо ж випадково у той день не було вистави в жодному театрі, то він ішов до книгарні Морено, де прислухався до суперечок кількох літераторів, які мали звичай збиратися там у певні дні, але ніколи не встрявав у їхні розмови. Якщо він випадком нездужав і не виходив з дому, то посилав до книгарні Морено по п’єсу, яку того дня грали в театрі де ла Крус, і коли надходив час вистави, він брався до читання, не забуваючи щиро аплодувати улюбленим сценам партії Поллакос.
Такий спосіб життя був дуже невинний, і все ж мій батько, прагнучи задовольнити всі вимоги релігії, пішов до театинців з проханням, щоб йому призначили духівника. Йому прислали фра Херонімо Сантоса, який скористався цією можливістю, аби нагадати йому, що я живу на світі й перебуваю в домі доньї Фелісії Даланоси, сестри моєї покійної матері. Батько, чи то через побоювання, що я йому нагадуватиму кохану людину, для якої я був мимовільною причиною смерті, чи просто не хотів, щоб мої дитячі крики порушували абсолютний спокій його життєвих звичок, упросив фра Херонімо, щоб той ніколи мене з ним не зводив. Проте водночас він повністю задовольнив усі мої потреби, відписав мені дохід від села, яке мав в околицях Мадрида, і віддав мене під опіку економові театинців.
На жаль, я підозрюю, що батько мій віддалив мене від себе, передчуваючи витворену природою колосальну відмінність між нашими характерами. Ти вже помітив, сеньйоре, яким педантичним і одноманітним життям він жив; отож, я сміливо можу твердити, що не було на землі людини такої непостійної, як я. Я не міг витримати навіть своєї непостійності, бо думка про спокійне щастя й про життя в домашньому затишку постійно переслідувала мене протягом моїх кочових днів, а потяг до змін не дозволяв навіть подумати про обрання сталої оселі. Неспокій цей переслідував мене так сильно, що — пізнавши як слід самого себе — я вирішив назавжди покінчити з ним, осівши серед цього натовпу циган. Це, щоправда, досить одноманітний спосіб життя, зате я не мушу дивитися завжди на ті самі дерева, ті самі скелі чи — що було б ще нестерпнішим — на ті самі вулиці, мури й дахи.