Однак чим більшими ставали сулії, тим більше вони створювали незручностей. Неможливо було одночасно гріти й перемішувати суміш; що вже казати, коли доходило до переливання з одного посуду в інший. На той час мій батько вирішив привезти з Тобосо великий глиняний котел, який використовують для виготовлення селітри. Коли цей котел прибув, він наказав помістити його над невеличкою пічечкою, де за допомогою кількох вуглин підтримував вічний вогонь. Краник, зроблений внизу котла, служив для випускання рідини, а ставши на край пічечки, можна було цілком зручно маленьким дерев’яним веслом перемішувати кипляче чорнило. Ці котли мали висоту дорослої людини, тож можеш здогадатися, скільки чорнила виготовляв мій батько за один раз. А крім того, він мав звичку поповнювати вміст котла, як тільки чорнила убувало. І йому справляло надзвичайну радість, коли до нього заходила служниця чи хтось із домашніх якогось відомого літератора з проханням відпустити пляшечку чорнила; а коли той літератор видавав якийсь твір, який набував розголосу серед письменників і про який говорили у Морено, мій батько радісно усміхався від думки, що й він причетний до цього тріумфу. Нарешті, щоб уже все тобі визнати, скажу, що в усьому місті не називали мого батька інакше ніж don Felipe dei Tintero Largo, тобто «дон Філіп з величезного каламаря», а справжнє його прізвище, Авадоро, було відоме лишень кільком людям.
Я знав про це все; мені часто розповідали про чудернацький характер мого батька, про обстановку його кімнати, про великий котел з чорнилом, і мені не терпілося побачити всі ці чудеса на власні очі. Що ж до моєї тітки, та не мала сумніву, що як тільки батько хоч раз мене побачить, від тут же забуде про всі дивацтва, аби тільки захоплюватись мною від ранку до вечора. Нарешті призначили день зустрічі. Мій батько сповідався у фра Херонімо в останню неділю кожного місяця. Священик мав підтримати його рішення побачити мене, а під кінець сказати, що я перебуваю в його квартирі, і супроводити його в дорозі додому. Фра Херонімо, повідомивши нас про цей намір, застеріг мене, щоб я нічого не чіпав у кімнаті мого батька. Я погодився на все, тітка ж пообіцяла наглядати за мною.
Нарешті прийшла очікувана неділя. Тітка одягла мене в рожевий святковий костюмчик зі срібною бахромою і ґудзиками з бразильських топазів. Присяглася мені, що я виглядаю, як божок кохання, і що мій батько, побачивши мене, тут же шалено мене полюбить. Сповнені надій і приємних передчуттів, ми радісно пішли вулицею Урсулінок і вийшли на Прадо, де жінки зупинялися, щоб мене попестити. Нарешті ми прийшли на вулицю Толедо й увійшли в дім мого батька. Нас впустили в його кімнату. Тітка, боячись моєї жвавості, посадила мене в кріслі, сіла напроти й тримала мене за торочки черезплічника, щоб я не міг вставати й торкатися розставлених речей.
Спочатку я винагороджував себе за це насильство, нишпорячи поглядом по всіх кутках кімнати, дивуючись її чистоті й упорядкованості. Куток, призначений для виготовлення чорнила, був таким самим чистим і симетричним, як і решта кімнати. Великий котел з Тобосо виглядав так, наче служив оздобою, біля нього стояла засклена шафа, в якій були зібрані потрібні інструменти й інгредієнти.
Вигляд цієї шафи, вузької і довгої, що стояла біля самої пічечки з котлом, підсунув мені раптову й несподівану думку вилізти на неї, бо я гадав, що не буде нічого смішнішого, як коли мій батько почне мене марно шукати по всій кімнаті, а я найспокійніше в світі сидітиму в нього над головою. Я миттю вирвав черезплічник з тітчиних рук, скочив на край пічечки, а звідти на шафу.
Спершу тітка була в захваті від моєї спритності, потім, однак, почала умовляти мене, щоб я спустився з шафи. Тим часом нам сказали, що батько вже увійшов на сходи. Тітка впала переді мною на коліна, благаючи, щоб я зіскочив на землю. Я не міг опиратися таким зворушливим проханням, але, спускаючись, відчув, що потрапив ногою на край котла. Я хотів затриматись, але помітив, що тягну за собою шафу. Відпустив руки й потрапив у саму середину котла з чорнилом. Я, без сумніву, потонув би, якби тітка не схопила весло, яким розмішували чорнило, й не розбила котел на тисячу дрібненьких шматочків. Саме в цю мить увійшов батько й побачив, як ріка чорнила заливає його кімнату, а посеред неї зміїться якась чорна постать, наповнюючи дім несамовитим репетуванням. У розпачі він втік на сходи; збігаючи, звихнув собі ногу й упав непритомний.