Три цих небесних тіла разом бігли повітряною дорогою, а потім зупинилися й набрали вигляду полум’яного метеора. Потім вони виблиснули трьома сяючими перснями й, покружлявши зосібна, злилися в один пломінь. Потім перетворилися в великий ореол, або сяйво, яке оточувало трон з сапфірів. На троні сиділи близнята, простягали до мене руки й показували місце, яке я мала зайняти між ними. Я хотіла до них підбігти, але в цю мить мені здалося, що мулат Танзаї хапає мене за талію і затримує. Я й справді відчула сильний стиск і одразу прокинулась.
В моїй кімнаті було темно, але крізь щілину дверей я побачила світло в кімнаті Зулейки. Я почула її зітхання й подумала, що вона захворіла. Мені треба було покликати її, але я цього не зробила. Не знаю, яка нещаслива легковажність примусила мене знову підбігти до дірки від ключа. Я побачили мулата Танзаї і Зулейку, які віддавалися розвагам, що наповнили мене жахом; у мене потемніло очах, і я втратила свідомість.
Коли я розплющила очі, Зулейка й мій брат стояли біля мого ліжка. Я кинула на мулатку спопеляючий погляд і заборонила їй потрапляти мені на очі. Брат запитав мене про причини такої суворості; почервонівши, я розповіла йому все, що зі мною сталося вночі. Він на це відповів, що вчора сам їх одружив, але йому все одно неприємно, що він не передбачив того, що сталося. Щоправда, тільки мій погляд був уражений, але його непокоїла сильна дражливість Тоамінів. Щодо мене, то я не відчувала нічого, крім сорому, і воліла краще померти, ніж подивитися в дзеркало.
Брат не знав подробиць моїх відносин з Тоамінами, але знав, що я для них не чужа, і бачачи, що мене охоплює чимраз глибший смуток, боявся, що я знову закину розпочаті заняття. Сонце вже мало виходити зі знаку Близнят, тому він визнав за потрібне попередити мене про це. Я немовби пробудилася зі сну, затремтіла на думку про те, що не побачу більше моїх напівбогів і розстануся з ними на одинадцять місяців, не знаючи навіть, яке місце займаю в їхніх серцях і чи не стаю зовсім негідною їхньої уваги.
Я вирішила піти до високої замкової кімнати, де висіло венеційське дзеркало висотою в шість ліктів; для більшої впевненості в собі я взяла книгу Едріса з поемою про створення світу. Сіла здаля від дзеркала й почала голосно читати. Потім, перервавши читання й підвищивши голос, я насмілилася запитати Тоамінів, чи були вони свідками усіх тих чудес. Тоді венеційське дзеркало відчепилося від стіни й стало переді мною. Я побачила в ньому Тоамінів; вони задоволено посміхалися до мене й схилили голови на знак, що дійсно були присутніми при створенні світу і що все насправді відбувалося так, як пише Едріс.
Тут я осміліла, закрила книгу й занурила погляд в очах моїх божественних коханців. Хвилина цього забуття могла дорого мені обійтися. Надто багато було ще в мені людського, щоб я могла витримати таке близьке спілкування з ними. Пломінь, що блищав у їхніх очах, мало не спалив мене. Я опустила погляд і, дещо прийшовши до себе, стала читати далі. І якраз натрапила на другу пісню, в якій пророк описує любовні забави синів Елоїма з дочками людей. Сьогодні неможливо уявити собі спосіб, яким кохалися в перші віки після створення світу. Читаючи ті яскраві описи, я часто затиналася, не в стані зрозуміти слів поета. Тоді мої очі мимоволі зверталися до дзеркала, і мені здавалося, що я бачу, як Тоаміни зі щораз більшою насолодою слухають мій голос. Вони простягали до мене руки й наближалися до мого стільця. Розпростували чудові крила біля плечей; я також помітила легке тремтіння тих, які були у них на стегнах. Боячись, що вони розпростають і їх, я закрила долонею очі і в ту ж мить відчула на ній поцілунок, так само, як і на другій, яку я тримала на книзі. І тоді раптом почула, як дзеркало тріскається на тисячі дрібних шматочків. Я зрозуміла, що сонце вийшло зі знаку Близнят, які в цей спосіб посилали мені прощання.
Наступного дня в іншому дзеркалі я побачила неначе дві тіні або радше два ледь помітних обриси постатей моїх божественних коханців. Ще через день усе зникло. Тоді я, щоб розвіяти тугу, проводила цілі ночі в обсерваторії і, припавши очима до телескопа, спостерігала за своїми коханцями, аж поки вони не зникли. Вони вже давно були під обрієм, а я все ще марила, що бачу їх. Нарешті, коли хвіст Рака зникав мені з очей, я ішла спати, а постіль моя часто бувала облита мимовільними слізьми, причини яких я й сама не могла пояснити.
Тим часом мій брат, сповнений любові й надії, більш ніж коли-небудь віддавався заняттям таємними науками. Одного дня він прийшов до мене й сказав, що безсумнівні знаки, які він побачив на небі, сказали йому, що знаменитий адепт, який вже двісті років живе в піраміді Суфіса, збирається до Америки і що двадцять третього числа нашого місяця тибі о сьомій годині сорок дві хвилини проїжджатиме через Кордову. Того ж вечора я пішла в обсерваторію і переконалася, що він мав слушність, але мій підрахунок дав дещо інший результат. Брат настоював на своїх даних, а оскільки не звик змінювати думку, то вирішив сам їхати до Кордови, аби переконати мене, що то не він, а я помилялася.