Тут Зібельда перервала сестру й, стискаючи мене в обіймах, сказала:
— Любий Альфонсе, чому ж ти не мусульманин! Яка б я була щаслива бачити тебе на лоні Еміни, брати участь у ваших любощах і поєднуватися з вами в обіймах! У нашому домі, як і в родині Пророка, нащадки по жіночій лінії мають такі самі права, як і лінія чоловіча, тож від тебе тільки може залежати, щоб стати главою нашого роду, який вже почав занепадати. Для цього вистачило б лиш відкрити своє серце чистим променям нашої віри.
Ці слова здалися мені такими схожими на диявольські спокуси, що я лиш приглядався, чи не побачу слідів ріжків на прекрасному чолі Зібельди. Я пробурмотів кілька слів про святість нашої релігії. Обидві сестри відсахнулися від мене. Обличчя Еміни набрало поважного виразу, і прекрасна мавританка продовжила так:
— Сеньйоре Альфонсе, я надто довго розповідала про себе й про Зібельду. Це не входило в мої наміри; я присіла біля тебе, щоб розповісти тобі різні речі про рід Ґомелесів, з якого ти походиш по жіночій лінії. І ось про що я хотіла, аби ти знав:
Першим главою нашого роду був Масуд Бен-Тахер, брат Юсуфа Бен-Тахера, який увійшов в Іспанію на чолі арабів і дав своє ім’я горі Джебаль-Тахер, або, як ви вимовляєте, Ґібралтар. Масуд, який значною мірою посприяв успіхам арабської зброї, дістав від каліфа Багдада верховенство над Ґранадою і правив нею аж до смерті свого брата. Він би й довше залишався на цій посаді, бо його дуже шанували як мусульмани, так і мозараби, тобто християни, які там залишалися під владою маврів, але мав він могутніх ворогів у Багдаді, які очорнили його в очах каліфа. Він довідався, що загибель його є неминучою, і вирішив піти сам. Тож зібрав жменьку вірних людей і вирушив в Альпухари, які, як ти знаєш, є продовженням Сьєрра-Морени й відділяють королівство Ґранаду від королівства Валенсії.
Візиґоти, у яких ми відібрали Іспанію, так ніколи й не проникли в Альпухари; більшість долин були зовсім безлюдними. Лише в трьох із них жили нащадки давнього іберійського народу, що звалися турдули. Не знали вони ані Магомета, ані твого Пророка Назарейського; основи їхньої релігії і законів містилися в піснях, які батьки переказували дітям. Колись вони мали книги, які всі з часом пропали.
Масуд підкорив турдулів, радше переконуючи їх, ніж вдаючись до сили, вивчив їхню мову й навчив їх основам ісламу. Обидва народи змішалися через взаємні шлюби, і саме цьому поєднанню племен, а також повітрю гір, завдячуємо ми з сестрою тим живим кольором шкіри, яким відзначаються доньки Ґомелесів. Щоправда, можна й серед маврів зустріти багато білих жінок, але вони, як правило, бліді.
Масуд прийняв титул шейха й наказав збудувати укріплений замок, який назвав Кассар-Ґомелес. Більше суддя, ніж володар своїх людей, Масуд був приступний для кожного, двері його були однаково відчинені для всіх, і тільки в останню п’ятницю кожного місяця він прощався з родиною, сходів у замкові підземелля й цілий тиждень там пропадав. Ці зникнення стали підставою найрізноманітніших припущень. Одні вважали, що шейх веде розмови з Дванадцятим імамом, який має з’явитися перед кінцем світу; інші — що в підземеллі сидить ув’язнений Антихрист; нарешті ще інші переконували, що сім сплячих братів спочивають там разом зі своїм вірним псом Калебом. Шейх ніяк не зважав на ці здогадки й правив своїм народом, поки йому вистачало сил. Під кінець він вибрав найрозумнішого з усіх, призначив його наступником, віддав йому ключ від підземелля, сам же зробився пустельником і прожив ще багато років.
Новий шейх правив у дусі свого попередника й також зникав у останню п’ятницю кожного місяця. Такий стан речей тривав до того часу, поки Кордова не отримала своїх каліфів, цілком незалежних від правителів Багдада. У ті часи верховинці Альпухари, які брали активну участь у тих змінах, почали селитися на рівнинах, де невдовзі стали відомими під іменем Абенсерраґів. Інші ж, які залишалися вірними шейхові з Кассар-Ґомелеса, зберегли ім’я Ґомелесів.
Тим часом Абенсерраґи викупили найбагатші маєтки в королівстві Ґранада й найгарніші палаци міста. Ця розкіш звернула на себе загальну увагу. Почали підозрювати, що шейхові підземелля містять незліченні багатства, але ніхто не міг справдити цього припущення, бо й самі Абенсерраґи не знали походження своїх скарбів. Нарешті, коли ці прекрасні королівства накликали на себе гнів божий, Аллах віддав їх у руки невірних. Здобули штурмом Ґранаду, а кілька днів згодом славний Ґонсальв з Кордови увійшов в Альпухари. Шейхом нашого народу був тоді Хатем Ґомелес. Він вийшов назустріч Ґонсальву й вручив йому ключі від замку. Іспанець зажадав ключів від підземель, шейх і ці йому негайно приніс. Ґонсальв особисто спустився в підземелля, замість скарбів знайшов гробницю й кілька старих книжок, голосно висміяв пусті здогадки своїх земляків і поспішив назад у Вальядолід, куди його кликало кохання і любовні інтрижки.