Іноді таке втручання у внутрішні справи васально залежного від султана Кримського Юрту проходило без жодних ускладнень. Хан, котрий потрапляв в опалу, як правило, безвідмовно прямував у заслання на острів Родос, сподіваючись на ліпшу долю вже в майбутньому. Іноді ж воля Османів у цій царині збурювала активний спротив, як це сталося, наприклад, 1623 р. Причому в епіцентр протистояння Ґераїв та Османів цього разу потрапили й запорозькі козаки.
Найбільш впливовим серед некримських кланів ханату Ґераїв був клан Мангитів або Мансурів. Мангити були навіть потужнішими за багатьох кримських кланів, поступаючись лише найвпливовішим з них — Ширінам. Мангити прагнули звільнитися від опіки кримського хана. Їхній чи не найбільш знаменитий ватажок Кан-Темір-мурза, котрий на Русі отримав промовисте прізвисько Кривавий Меч, 1621 р. навіть склав пряму присягу османському султанові Османові II, не визнаючи над собою суверенітет кримського хана. Цей конфлікт між Ґераями та Мангитами невдовзі отримав продовження у відкритій громадянській війні, в яку на боці ногайців було втягнуто Отаманську Порту, а на боці кримського хана Мехмед-Ґерая III та його брата калги Шагін-Ґерая — українських козаків.
Майбутній кримський правитель, Мехмед-Ґерая, народився на Кавказі у родині кримського царевича Саадет-Ґерая, котрий після поразки у боротьбі за кримський стол був змушений рятувати життя втечею з Криму. Замолоду, разом із братом Шагіном, Мехмед також узяв участь в антиурядових заворушеннях в Анатолії, за що на декілька років потрапив в ув’язнення. Щоправда, невдовзі Мехмед і Шагін отримали від султана прощення і були відпущені на волю. Але до Криму брати не повернулися. Свій Кіш (військовий табір) вони заклали неподалік Ак-Кермана і звідти здійснювали набіги на сусідні землі. Звістки про успішність цих експедицій швидко поширилися поміж ординцями, і невдовзі до Мехмеда й Шагіна почали масово стікатися як татари з Кримського півострова, так і вояки з інших Орд, загрожуючи своїм існуванням спокою в цілому ханаті.
Така ситуація почала неабияк непокоїти хана Джанібек-Ґерая. І він, домігшись від султана Мустафи І відповідного дозволу, спробував силою викорінити це розбійницьке гніздо. У бою перемогу святкував Джанібек. Мехмед знову потрапив до ув’язнення. А ось Шагіну вдалося врятуватися втечею до Персії. Проте саме в цей час до влади в Стамбулі в результаті палацового перевороту прийшов новий султан — Осман II, а посаду великого візира при ньому посів давній приятель Мехмед-Ґерая Гусейн-паша (раніше вони разом відбували ув’язнення в Стамбульській в’язниці). І Гусейн-паша не лише дав своєму товаришеві волю, а й посприяв його призначенню ханом у Крим. На брата хана Шагіна очікувала посада калги.
Обійнявши владу в Кримському Юрті, брати влаштували своїм недругам показову різанину. Жертвами в ній стали заразом і винні, і навіть «потенційно винні». А ще нове керівництво не стомлювалося демонструвати свою зневагу до родової знаті. І, крім того, відверто ігнорувало накази зі Стамбула. Коли ж Мехмед-Ґерай III відмовився виконувати наказ нового султана, юного Мюрада IV (котрий щойно 1623 р. прийшов до влади в результаті чергового заколоту яничар), стосовно виступу в похід на Персію, а перед тим розпорядився пограбувати й убити російського посла до Порти — терпіння у надбосфорській столиці луснуло остаточно. Із заслання було повернуто Джанібек-Ґерая та відправлено на ханство до Криму.
Проте, як виявилося, авантюрна поведінка Мехмед-Ґерая викликала повагу серед переважної більшості кримців. Отож, коли постало питання про позбавлення влади діючого правителя, курултай несподівано для Порти став на його захист. А користуючись підтримкою татар у Криму, калга Мехмед-Ґерая, Шагін-Ґерай, домовився про союз із ногайцями та черкесами, а ще розпочав переговори про союз із запорозькими козаками. І коли навесні 1624 р. Джанібек-Ґерай прибув до Кафи на чолі яничарського війська, аби укріпитися в Бахчисараї, шлях до влади йому перекрили вірні Мехмед-Ґераю татарські війська, а також загони запорожців.
Турецьке командування запросило від Стамбула допомоги, але, коли така допомога до Кафи надійшла, то виявилося, що Мехмед-Ґерай III за цей час мобілізував ще більше військо. Окремі джерела стверджують, що в його розпорядженні було заледве не 100-тисячне татарсько-козацьке військо. І ця сила буквально витиснула османців з Кафи, незважаючи на їхній потужний флот і численну фортечну артилерію. Зазнавши принизливої поразки, Джанібек-Ґерай був змушений більше двох років тинятися на периферії Кримського ханату, а тим часом не визнаний Портою Мехмед-Ґерай до того осмілів, що навіть не суперечив, аби його брат Шагін розорював турецькі фортеці Ак-Керман, Ізмаїл, Журжево та інші.
Непокірним Ґераям чимало в цьому допомагали й запорозькі козаки. Ще влітку 1624 р., коли турецький флот ходив на Крим упокорювати васалів, козацькі чайки тричі з’являлися в околицях Стамбула, чинячи там погроми й сіючи неймовірну паніку. У той час, коли османський адмірал Капудан Реджеб-паша повіз на кримський стол Джанібек-Ґерая і був заблокований козаками у Кафі, порівняно невелика ватага запорозьких козаків на 70—80 чайках вдосвіта 19 липня увійшла в Босфорську протоку. Розділившись на кілька загонів, козаки сплюндрували та попалили села й палаци османської знаті аж по самі фортеці Румелі-Гісари та Анадолу-Гісари. Останні ж знаходилися лише за 12 кілометрів від султанського палацу Топкапи у Стамбулі.
Ведучи боротьбу за владу в Криму, Мехмед-Ґерай та його надзвичайно активний калга Шагін-Ґерай докладають усіх зусиль для того, аби формалізувати союзницькі стосунки із Військом Запорозьким, гарантувавши собі у такий спосіб постійну козацьку допомогу. Власне, переговорами опікувався Шагін-Ґерай. Бачення ж калги майбутньої моделі зовнішньополітичної діяльності Кримського Юрту щодо християнських сусідів ґрунтувалося на двох засадах: активізації боротьби з Московською державою та натомість замирення з Річчю Посполитою. Отже, і союз із Військом Запорозьким Шагін-Ґерай намагався формалізувати в контексті такого собі широкого пакету домовленостей з Варшавою, не беручи при цьому на себе, відповідно, жодних зобов’язань перед українським козацтвом.
Калга пропонував запровадити і скріпити обопільними присягами таку модель відносин Кримського Юрту з урядом Зиґмунта III: ханський уряд бере на себе зобов’язання не здійснювати «жодних вторгнень у державу найяснішого короля Зиґмунта»; надавати Короні Польській на її заклик військову допомогу проти ворогів; а з Військом Запорозьким обіцяє мати «сусідську приязнь, мир, спокій і згоду». Така зовнішньополітична формула дозволяла Шагін-Ґераю досягти двох очевидних виграшів: по-перше, не брати на себе жодних зобов’язань перед українськими козаками, узгоджуючи їхнє залучення на потреби ханату винятково з королівською адміністрацією, а по-друге, зберегти приязні стосунки з Річчю Посполитою, яку енергійний кримський калга планував використати як у боротьбі з Османською Портою, так і з Московією. Калга добре розумів, що укладення союзної угоди з козаками у Варшаві буде сприйнято як недружній акт Кримського Юрту.
Проте такий варіант союзної угоди аж ніяк не влаштовував українську сторону. І козацькі лідери доклали всіх зусиль для того, аби повноправним суб’єктом в угоді виступало саме Військо Запорозьке, а не король. Виряджений від імені Зиґмунта III до Криму в посольство Кшиштоф Краушевський доповідав таємній королівській раді, що козаки неймовірно здивували кримську сторону зрілістю своїх політичних вимог, коли почали наполягати на тому, аби угода була конкретизована й до неї було долучено такий пункт присяги: «Щоб з усіма Ордами прилеглими (кримському хану) ви були приятелями приятелів наших постійно, статечно; при Війську Запорозькому стали, коли нам буде потреба». Крім того, запорожці порушували й питання про негайну виплату їм тих упоминок, які Крим отримував від Корони Польської.