Як настав день, брати набрали два мішки грошей і кажуть Іванові:
— Будь тут. Ми віднесемо додому і повернемось по решту.
А як ішли додому, порадилися, що по дурного не прийдуть, бо він може комусь похвалятися про гроші, та можуть їх засудити, що когось пограбували.
А Іван сидить собі під дубом і далі копає. Викопав він собі золоту шаблю і дубельтівку. Озброївся і йде шукати друзів, бо братів як нема, так нема.
Надбіг назустріч вовк, а Іван цілиться в нього:
— Не убивай мене, — проситься вовк.
— Як будеш моїм другом, то не вб'ю.
— Буду твоїм другом.
Ідуть вони з вовком, а надбігає лис. Прицілився Іван.
— Не стріляй, Іване, — проситься лис.
— Якщо будеш нашим другом, то ходи з нами.
— Піду з вами.
Далі зустріли вони ведмедя.
— Якщо будеш нашим другом, то живим будеш, а ні — від кулі ляжеш.
— Рахуйте мене своїм другом.
Зустріли ще зайця. Вирішили убити його та пообідати.
— Не убивайте, — проситься заєць. — Я вам ще не раз у пригоді стану.
Стали вони жити в лісі. Заєць пасеться, а ведмідь, вовк та лис на полювання ходять. Зловлять яку звірину — Іванові несуть, а він уже ділить усім порівну. Але надокучило йому таке життя і каже побратимам:
— Чого нам жити у лісі, коли у селі набагато веселіше?
Прийшли вони до якогось села чи міста, а там чорні фани скрізь висять. Захотів Іван води напитися і зайшов до однієї хати. Кажуть йому:
— Нема води. Дванадцятиголовий змій усі криниці висушив, а в одній, де є вода, — сам сидить. Щодня йому за воду треба давати молоду дівчину. Сьогодні прийшла черга до царської дочки. Тому і чорні фани повсюдно. Сказав цар — хто врятує дочку, той стане на його місце.
Каже Іван:
— Які ви, люди, дурні, бо трохи і я нерозумний. Але покажіть мені, у якій криниці змій, і я цареву дочку врятую.
Привели люди Івана з побратимами до криниці і чекають, коли царева донька приїде. Нарешті привіз її, залляту сльозами, міністр. Стала вона над криницею, а Іван каже:
— Царівно, я тебе врятую.
— Якщо мене врятуєш, стану твоєю дружиною.
Наступила хвилина обіду. Прокинувся змій, піднімає своїх дванадцять голів.
— Де мій обід?
— Пообідаєш ти сьогодні раз і навіки, — каже Іван.
І почав змієві голови рубати. Відрубає одну, а вона знову приростає.
Гукає Іван:
— Бий, ведмедю, ями! Носи, вовче, голови, а ти, лисе, загрібай.
Іван стяв дванадцять голів, повідрізував язики, загорнув у хусточку і з царівною та міністром поїхав до царського палацу.
А царівна вже встигла всім Івановим побратимам червоні стрічки на шиї зав'язати. Так звірі й пішли слідом за бричкою до палацу.
Та дорогою міністр стяв Іванові голову, кинув його у канаву, а царівні сказав, що і її таке жде, коли вона не вийде за нього заміж. Мусила царівна поклястися, що батькові скаже, ніби міністр убив змія.
Міністр повернувся, забрав усі голови і поїхав до палацу.
А тим часом ішли звірі та й знайшли мертвого Івана у канаві. Зажурилися тяжко, а ведмідь каже:
— Треба лише цілющої води, і він оживе. Але хто нам принесе її з-за синього моря.
Каже лис:
— Ходи зі мною, зайче. Я прикинуся неживим, а ти притаїшся коло мене. Як прилетять сороки мене клювати, то ти постарайся одну спіймати.
Зловили сороку на полі, а вона почала скреготати-проситися. Лис каже:
— Нічого злого тобі не зробимо, лише віднесемо до начальника.
— А хто ваш начальник?
— Ведмідь.
Принесли її до ведмедя, він і каже:
— Полети, сороко, за синє море і принеси нам живлющої-цілющої води, аби ми свого побратима оживили.
— Прив'яжіть мені до лапочок пляшечки, і я полечу, — відповідає сорока. — Якщо через двадцять днів не повернуся, то знайте, що я море не перелетіла.
Бігає заєць дивитися, чи ще весілля не почалося у царському палаці: якраз на двадцятий день цар призначив.
Пройшло дев'ятнадцять днів, лис і каже:
— Треба приготувати яку їжу, бо сорока голодною прилетить.
Пішов вовк у село і приніс ціле порося.
А надвечір побачили всі, що сорока летить. Летить та скрегоче, бо дуже їсти хоче.
Відв'язали звірі пляшечки з цілющою-живлющою водою і кажуть:
— Оце порося, сороко, — твій обід. А ми беремося до роботи.
Підняли вони Іванову голову, вилили води на неї, на тулуб і — зрослося. Дали води Іванові ще й випити, а він каже:
— Що мені з того, що я живий, коли зброї не маю.
— Буде твоєю і зброя, і царівна, — відповідає ведмідь. — Пиши листа.