рава в колі не загинула, але почорніла і виблискувала, як металева, а дерева покривилися і листя їх теж почорніли. Стовбури скрипіли і розгойдувалися навіть у безвітряну погоду, а в гілках танцювали і стрибали кажани. У сутінках всередині Круга починали рухатися дивні тіні і спалахували вогники невеликих багать. Круг продовжував розширюватися, і жителі навколишніх сіл поспішили покинути давно обжиті місця. Але деякі з них все ж вирішили залишитися. Кажуть, вони уклали договір з темними силами. А Круг продовжував зростати і людей в ньому ставало все більше і більше. Я розмовляв з ними, вбивав їх, і в мене склалося враження, що вони омертвіли. В їх голосах не чулося інтонацій, обличчя були схожими на маски. Ці нелюди виходили з Круга групами, нещадно вбиваючи всіх, безчестячи храми, спалюючи все на своєму шляху, займаючись мерзенними непристойностями. Але вони ніколи не крали предметів зі срібла. Через кілька місяців до них приєдналися інші тварюки, на зразок тих кішок, яких ви вбили. Потім Круг уповільнив ріст, майже припинив рости, неначе досягло якоїсь межі. Але зате з нього полізла всяка нечисть, яка нищила околиці. Коли країна була спустошена, Круг збільшився до її розмірів. І знову почався його зростання. Старий король Утер, який довго за мною ганявся, забув про мою зграю і всі сили кинув на охорону і патрулювання Круга. Чесно кажучи, мені теж не посміхалося в один прекрасний день прокинутися в обіймах якогось вампіра, і я вирішив відправитися на розвідку. Зі мною захотіли піти п'ятдесят п'ять добровольців — малодушним мені наказувати не хотілося. Ми перетнули кордон Круга, заглибилися в нього і незабаром побачили нелюдів, які спалювали живцем козла на кам'яному вівтарі. Ми перебили всіх, крім одного, а цього останнього прив'язали до вівтаря і допитали на місці. Він сказав, що Круг буде розширюватися, поки не поглине всю землю до океану, а потім зіллється з Кругом на іншій стороні планети. Він запропонував нам об'єднати зусилля, якщо ми хочемо зберегти наші шкури. Потім один з моїх людей не витримав і заколов його. Він помер, у цьому я можу заприсягтися — досить мерців я бачив на своєму віку. Його тепла кров ще стікала на кам'яний вівтар, коли він несподівано розсміявся. Голосніше цього сміху я ще не чув. Мертве, яке вже не дихало, тіло всілося на землю, спалахнуло яскравим полум'ям і стало змінюватися, перетворюючись на козлине, тільки дуже великих розмірів, а з вуст козла пролунав голос: «Біжіть, смертні! Але вам ніколи не вдасться покинути Коло!». І можеш мені повірити, ми побігли. Небо почорніло від кажанів і іншої нечисті, яку я навіть не беруся описати. Ззаду чувся стукіт копит. Ми мчали що було сили, відбиваючи напад кішок — з ними ви вже познайомилися, — летючих змій і різних скачучих і стрибаючих звірів. Біля самої границі Круга один з патрулів Утера побачив нас і кинувся на допомогу. З п'ятдесяти людей, що поїхали зі мною, назад повернулося шістнадцять. А патруль втратив тридцять солдатів. Коли вони побачили, хто я, мене тут же відвели до палацу. Того самого, в якому ми зараз знаходимося — колись тут жив Утер. Я розповів йому все, нічого не приховуючи, і він вчинив так само, як у свій час Корвін: запропонував мені і моїм людям повне прощення, якщо ми допоможемо йому вборотьбі з хранителями Круга. Я звичайно, погодився, адже мені було ясно, що Круг необхідно знищити. У ту ніч я захворів і три дні лежав без свідомості в гарячковому маренні. Я ослаб, як хлопчисько, і мої товариші почували себе не краще. Троє померли. Потім я повернувся до своїх людей і передав їм пропозицію короля Утера. Ніхто не відмовився. Патрулі були посилені, але ми нічого не добилися. Всі наступні роки Круг продовжував збільшуватися в розмірах, а сутички з його хранителями відбувалися повсюдно. Утер довіряв мені і зробив своїм генералом, зовсім як Корвін. Поступово сутички переросли в бої, і ми програли кілька битв. Частина наших патрулів була захоплена в полон. Одного разу вночі на нас напала величезна орда нечисті. Ніколи ще не доводилося нам битися з таким великим військом. Утер, всупереч моїй раді, — адже він був старий і немічний, — вирішив взяти участь у битві і загинув. Країна позбулася свого короля. Я хотів, щоб трон посів Ланселот, мій помічник, людина смілива і благородна… Дивно… Я знавав в Авалоні одного Ланселота, як дві краплі води схожого на цього, але, коли ми зустрілися, він сказав, що бачить мене вперше… Дуже дивно. Як би там не було, Ланселот відмовився зайняти місце короля Утера, і тоді мене зробили правителем. Мені ненависне становище, в яке я потрапив, але у мене немає виходу. Ось уже три роки, як я стримую натиск Круга. Внутрішній голос твердить мені, що я повинен тікати звідси якомога далі. Зрештою, що я винен цим проклятим людцям? Яке мені діло, буде Круг розширюватися чи ні? Я можу переплисти море, оселитися в тихому, спокійному місці, куди Круг не дійде, поки я живий, і забути про всі ці жахи. Чорт забирай! Я не бажаю брати на себе відповідальність за долю світу! Не мені доведеться зробити це!