— Чому? — Запитав я, і голос мій пролунав незвично для мене самого.
Відповіді не було.
Він вибив люльку. Набив її. Запалив. Попихтів.
Мовчання затягнулося.
— Важко сказати, — задумливо мовив він через кілька хвилин. — Я б убив людину ударом ножа в спину за пару чобіт, щоб не відморозити собі ноги. Одного разу я так і зробив, так що знаю, про що говорю. Але зараз… Небезпека загрожує всім нам, і я єдиний, хто може з нею впоратися! Прокляття! В один прекрасний день всі ми загинемо! Але я не можу втекти! Я буду боротися, поки вистачить сил!
Тіло моє заніміло від холоду, але свіжий нічний вітерець прогнав сон, і думка працювала ясно.
— Хіба Ланс не може вас замінити?
— Звісно, може. Він прекрасний воїн. Але є й інша причина, по якій я повинен тут залишитися. Мені здається, що козел-перевертень, ким би він не був, трохи мене боїться. Він сказав, що я ніколи не вийду живим з Круа, а я залишився живий. Я тяжко хворів, але видужав. І він знає, що я борюся із хранителями та іншою нечистю. Ми виграли ту битву, в якій загинув Утер, і я зустрівся з перевертнем ще раз, правда в іншому вигляді. Він впізнав мене. І, може, завдяки тому, що я залишаюся, Круг не розширюється так швидко, як раніше.
— У якому обличчі?
Він був схожий на людину, але у нього були козлячі роги й маленькі червоні очі. Він сидів на рябому коні. Деякий час ми билися один з одним, але, на моє щастя, хвиля битви нас роз'єднала. Він здорово мене притиснув. Коли ми схрестили шпаги, я знову почув його голос, який я ніколи не забуду. Він сказав, що я дурень і що мені нічого навіть сподіватися на перемогу. Але на ранок поле битви залишилося за нами, і ми вбили безліч тварюк, а решту забралися назад в Круг. Вершник на рябому коні зник, і більше я ні разу його не бачив. З тих пір на нас не нападали великими силами, але якщо я зникну, інша армія тварюк — а вона існує, — кинеться з Круга на наші землі, знищуючи все на своєму шляху. Перевертень миттєво дізнається, що я поїхав, так само як він дізнався, що Ланс везе мені дані про розташування військ в Крузі. А тепер він напевно знає про вас і замислюється, хто ви такий? При вашій силі не можна не задуматися. Ні, я залишуся і буду битися до останнього. Це мій обов'язок. І не питайте чому. Я тільки сподіваюся, що коли прийде мій час, я зрозумію, звідки і навіщо з'явився цей Чорний Круг.
Раптово над моєю головою пролунав якийсь шум. Я швидко відхилив корпус убік, щоб уникнути сам не знаю якої небезпеки. Зайвий рух. Це було всього лише птах. Білий птах. Він опустився на моє ліве плече й завмер, видаючи тихі звуки. До ноги птиці була прив'язана записка. Я відв'язав її, прочитав, зім'яв у руці. Потім почав вивчати горизонти, невидимі моєму співрозмовнику.
— У чому справа, сер Корі? — Вигукнув Ганелон.
Записка, яку я послав сам собі, написана моєю рукою і принесена птахом моєї долі, могла потрапити тільки в те місце, де я повинен був залишитися надовго. Я ніколи не думав, що мені доведеться тут залишитися. Але я не міг сперечатися зі своєю долею.
— У чому справа? — Повторив Ганелон. — Що у вас в руці? Лист?
Я кивнув і простягнув йому записку. У мене просто не було виходу, адже Ганелон бачив, що я прочитав її.
У записці було сказано:
«Я йду».
І стояв мій підпис.
Ганелон запалив люльку і при її світлі прочитав написані мною дві стрічки.
— Він живий?! І прийде сюди?! — Вигукнув він.
— Мабуть, так.
— Дивно… — Пробурмотів він. — Не розумію.
— Схоже, він обіцяє вам допомогу, — сказав я, непомітно відпускаючи птицю, яка два рази скрикнула, зробила коло над вежею і зникла.
Ганелон похитав головою.
— І все ж таки не розумію.
— Навіщо дивитися дарованому коневі в зуби? — Запитав я. — Якщо він прийде, ви тільки виграєте.
— Вірно, — погодився він. — Може, йому вдасться знищити Круг.
— А може це жарт, причому жорстокий.
Він знову похитав головою.
— Навряд чи. Це не в його дусі. Цікаво, чого він хоче?
— Може, завтра все з'ясується, — сказав я. — Ранок вечора мудріший.
— Мені тільки й залишається, що лягти спати. — Ганелон придушив позіхання.
Ми встали, спустилися з кріпосної стіни і побажали один одному спокійної ночі. Я пішов до себе в кімнату, ліг у ліжко і заснув, ледь торкнувшись головою подушки.