У правій руці демон тримав коротку шпагу з важкого чорного металу, клинок якої був поцяткований рунами. Лівою рукою він вчепився в грати вікна.
— Заходь, якщо хочеш, але потім нарікай не себе, — голосно сказав я і направив вістря Грейсвандір йому в груди.
Демон пирхнув. Він пирхав і хихикав, нерухомо стоячи на карнизі, потім знову спробував зустрітися зі мною поглядом. Якби ми подивилися один одному в очі, він впізнав би мене, як та кішка, яку я вбив, прямуючи в замок Ганелона.
Демон заговорив, і голос його звучав як фагот, тільки він не грав, а вимовляв слова.
— Ти — не він. Ти слабше і старше. Але… Ця шпага… Вона може належати і йому. Хто ти?
— А ти?
— Я — Страйгалдвір. Не жартуй з цим ім'ям, або я зжеру твої печінку і серце.
— Не жартувати з цим ім'ям? Я і виговорити його не зможу, язик можна зламати. А від мого цирозу у тебе буде нетравлення шлунка. Забирайся.
— Хто ти? — Повторив демон.
— Мисле, гамма, гра-адділ, Страйгалдвір, — сказав я, і він підстрибнув, неначе в зад йому встромили заряд дробу.
— Ти хочеш вигнати мене таким простим заклинанням? Я не з якихось там нижчих істот.
— Однак по тобі не видно, щоб ти був від цього заклинання в особливому захваті.
— Хто ти? — Знову запитав він.
— Не твоє діло, пташка Чарлі. Пташка, пташка, лети собі додому…
— Чотири рази повинен я запитати і чотири рази не отримати відповіді, перш ніж мені дозволено буде увійти і вбити тебе. Хто ти?
— Ні, — відповів я, піднімаючись з крісла. — Заходь і гори яскравим полум'ям!
Тоді він зламав грати вікна, і вітер, що увірвався разом з ним в кімнату, загасив свічку.
Я кинувся вперед, Грейсвандір схрестилася з його рунною шпагою, посипалися іскри. Я зробив крок в сторону. Мої очі звикли до темряви, і я бачив не гірше Страйгалдвіра. Ми кружляли по кімнаті, і крижаний вітер кружляв разом з нами, а холодні краплі дощу зрідка падали мені на обличчя. Коли я перший раз поранив демона, він не вимовив ні слова, хоча крихітні вогники затанцювали по краях рани через всі груди. Потім я розсік йому м'язи передпліччя, і на цей раз він закричав, обсипаючи мене прокльонами:
— Сьогодні я висмокчу мозок з твоїх кісток! Я висушу їх і натягну на них струни! І коли я стану грати, твоя душа пізнає вічні муки!
— Як гарно ти гориш, — сказав я.
На мить він забарився, і я тут же скористався наданою мені можливістю. Відбивши чорний клинок в сторону, я зробив прямий випад. Шпага пронизала тіло наскрізь і вийшла під лівою лопаткою.
Демон завив, але залишився на ногах. Грейсвандір вирвало з моєї руки. Він стояв, дивлячись на шпагу, що стирчала у нього з грудей, і на полум'я, пожираюче його плоть, а потім зробив крок уперед. Я підхопив невеликий стілець і, тримаючи його на витягнутих руках, позадкував.
— Я не зберігаю серце там, де воно знаходиться у людей, — вигукнув Страйгалдвір, кидаючись на мене, але я відпарирував удар стільцем, і його ніжкою вибив демонові праве око. Потім я схопив його за кисть правої руки, різко вивернув і що було сил ударив по ліктю ребром долоні. Пролунав тріск зламаних кісток, і рунна шпага відлетіла вбік. Демон не залишився в боргу і теж ударив мене по голові лівою рукою. Я впав, а він кинувся за шпагою, але я схопив його за щиколотку, смикнув, і Страйгалдвір розтягнувся на підлозі. Я навалився на нього, обхопивши шию руками. Він спробував видряпати мені очі, але я відвернув голову і притиснув підборіддя до грудей.
Руки мої повільно, але вірно здавлювали його горло. Він знову став шукати мого погляду, і на цей раз я не відвів очей. Він впізнав мене і здригнувся, побачивши, що я це зрозумів.
— Ви! — Насилу вимовили його синіючі губи, а потім руки мої зімкнулися, і червоні очі демона оскляніли.
Я піднявся на ноги, наступив на труп і ривком витягнув Грейсвандір з рани. Як тільки шпага виявилася в моїй руці, сіре тіло спалахнуло яскравим полум'ям і продовжувало горіти до тих пір, поки на підлозі не залишилося нічого, крім брудної плями.
Потім до мене підійшла Лорен, і я обійняв її за плечі, а вона попросила мене провести її до себе і залишитися з нею спати. Я виконав її прохання, але в ту ніч у нас нічого не було. Ми просто лежали, і вона плакала мені в плече, поки не заснула. Ось так я зустрів Лорен.
Ланс, Ганелон і я зупинили коней на високому пагорбі. Полуденне сонце пригрівало нам спини. Ми дивилися вниз, і те, що я бачив, підтверджувало всі мої підозри.