— Хто ви? Звідки? — Запитав він.
— Найманці з Лорена, — відповів я. — Ми чули, що в Авалоні йде війна, і шукаємо людину, яка взяла би нас на службу. Ми їхали в табір… Сподіваюся, це ваш табір?
— А якщо я відповім: «Ні, ми збираємося на нього напасти»?
Я знизав плечима.
— У такому разі я запитаю, чи не хочете ви найняти ще двох солдатів.
Він сплюнув.
— Протектор не потребує таких, як ви. Де знаходиться Лорен?
— На сході.
— Не зустрічалися вам по дорозі… Якісь перешкоди?
— Що ви маєте на увазі?
— Нічого, — трохи повагавшись, відповів він. — Здайте зброю. Я відправлю вас в табір. Вам доведеться розповісти про все незвичайне, що ви бачили на сході.
— Але ми не бачили нічого незвичайного!
— Це неважливо. У будь-якому випадку вас нагодують. Хоча сильно сумніваюся, що протектор захоче скористатися вашими послугами. Війна закінчилася. А зараз — здайте зброю.
Підкоряючись його наказу, з-за дерев вийшли двоє солдатів. Ми віддали їм шпаги, взяли коней за вуздечку й пішли вниз по схилу горба.
— Стійте! — Раптово вигукнув той, хто нас допитував. Я повернувся і запитально подивився на нього. — Як вас звуть?
— Корі.
— Не рухайтеся! — Він підійшов до мене впритул і став вдивлятися в моє обличчя. Секунд через десять я не витримав.
— А в чому, власне, справа?
Замість відповіді він став ритися в гаманці, пристебнутому до пояса, дістав пригорщу монет і підніс їх до очей.
— Чорт! Занадто темно! Шкода, не можна посвітити!
— Навіщо? — Запитав я.
— Ваше обличчя здалося мені знайомим, і я тільки зараз згадав, де я його бачив. На старих монетах. Вони все ще мають ходіння. Він спохмурнів і повернувся до одного з лучників. — Правда, схожий?
— Так, — погодився той. — Схожий, і навіть дуже.
— А ти не пам'ятаєш, ким він був?
— Звідки мені пам'ятати? Одним із колишніх, повинно бути. Мене тоді й на світлі-то не було.
— І я не пам'ятаю. Втім, неважливо. Ідіть, Корі, — знову звернувся він до мене. — Відповідайте на всі питання чесно, і з вами поступлять по справедливості.
Спускаючись з пагорба, я чомусь уявив собі, що він дивиться мені в спину і чеше в потилиці.
Солдати, яких нам виділили в провідники, виявилися не балакучими. Мене це влаштовувало.
Йшли ми досить повільно, і я пригадав розповідь хлопчини про битву, яку невідомо хто виграв. Я досяг мети, потрапив в Авалон, вірніше, аналог Авалона. Тепер, щоб здійснити задумане, мені необхідно було діяти, виходячи з обставин.
У таборі приємно пахло димом, смаженим м'ясом, кінським потом, промасленою упряжжю. Звідусіль доносилися розмови, брязкання зброєю, горіли вогнища. Люди їли, пили, грали, розважалися і дивилися, як ми проходимо мимо, прямуючи до трьох маленьких наметів, що стояли один біля одного.
Ми зупинилися біля першого з них, і супроводжуючий нас солдат про щось запитав вартового, який здійснював обхід. Той заперечливо похитав головою. Вони порозмовляли кілька хвилин, а потім наш солдат повернувся, перекинувся парою фраз з своїм товаришем і підійшов до мене.
— Протектор зібрав усіх офіцерів на військову раду, — сказав він. — Ми зараз стриножимо ваших коней і відведемо їх на пасовище. Заберіть свої речі. Вам доведеться почекати нашого капітана.
Ми зняли сідельні сумки і витерли коней насухо. Кульгавий пастух узяв Чемпіона і Вогняного (коня Ганелона) за вуздечку й повів їх в табун. Ми всілися на сумки. Хтось приніснам гарячого чаю і позичив у мене трохи тютюну. Наші стражники відійшли в сторону і розташувалися на відпочинок.
Я спостерігав за входом в найбільший намет, що стояв в центрі, сьорбав чай і думав про маленьке нічне кафе на Rue de Char et Pain в Брюсселі на Відображенні Земля, де я так довго жив. Діставши необхідний мені ювелірний порошок, я поїду в Брюссель і укладу угоду з торговцями зброєю. Моє замовлення буде досить складним, і здеруть за нього три шкури, бо військовому заводу доведеться будувати нові потокові лінії. З власного досвіду я знав, що замовити зброю міг і ще десь, крім «Інтерармко». На все про все в мене піде три місяці. Я став обдумувати деталі, і час потік непомітно.
Години через півтори у великому наметі заворушилися стіни. Потім полог відчинився, і люди почали виходити на вулицю, озираючись і жваво про щось розмовляючи. Двоє затрималися на порозі. Я почув їхні голоси, але не розібрав, про що йде мова. Ясно було тільки, що командир, який залишився в наметі дає їм останні інструкції. Він навіть підійшов до виходу, щось пояснюючи, і я встиг розгледіти, що він був худий і дуже високий.