Наші солдати все ще сиділи в сторонці; один з них вказав мені на офіцера, який стояв праворуч капітана, який повинен був нас допитати. Я все ще намагався трохи краще розглянути командира, але крізь спини офіцерів, природно, нічого не побачив.
Потім він вийшов з намету.
Спочатку я подумав, що це — гра світла і тіні… Але ні! Він зробив крок вперед, і я здригнувся. У нього не було правої руки від ліктя і нижче. Закривавлені бинти говорили про те, що руку він втратив зовсім недавно.
Ліва його рука несподівано рубонула повітря, і я відчув, як в мені оживають давно забуті спогади. У людини, на яку я дивився було пряме каштанове волосся, сильне вольове підборіддя…
Вітер роздув поли його плаща, і я побачив жовту сорочку і коричневі штани. Неприродно швидким рухом лівої руки людина захопила плащ, прикриваючи обрубок.
Я різко встав, і голова його миттєво повернулася в мою сторону.
Очі наші зустрілися, і обидва ми завмерли, дивлячись один на одного.
Потім він відштовхнув здивованих офіцерів і пішов до мене. Я почув, як Ганелон хмикнув і швидко піднявся на ноги.
Чоловік зупинився за кілька кроків від мене, і його карі очі блиснули. Він рідко посміхався, але на цей раз дозволив собі слабку подобу посмішки.
— Ходімо зі мною, — сказав він і, повернувшись, попрямував до намету. Ми пішли слідом, залишивши сідельні сумки на землі.
Він відпустив поглядом двох офіцерів, зупинився перед входом, пропустив нас уперед і зачинив за собою полог. Я побачив похідну постіль, маленький стіл, лавки, скриньку. На столі горіла масляна лампа, лежали карти місцевості, стояли пляшка вина і кілька кухлів. На скриньці горіла ще одна лампа.
Чоловік стиснув мені руку і знову посміхнувся.
— Корвін, — сказав він. — Все ще живий.
— Бенедикт. — Я посміхнувся у відповідь. — І теж не мертвий. Скільки води утекло!
— Так. Хто твій друг?
— Його звуть Ганелон.
— Ганелон, — повторив Бенедикт, киваючи, а потім підійшов до столу і налив три кухлі вина. — Твоє здоров'я, брат!
— Твоє здоров'я!
Ми випили.
— Сідайте, — сказав він, вказуючи на найближчу лавку. — Вітаю вас у Авалоні.
— Спасибі… Протектор.
Він поморщився.
— Цей титул заслужений. Цікаво, чи міг колишній їх правитель похвалитися тим же самим?
— Повір мені, міг. Але тільки в іншому Авалоні.
Бенедикт знизав плечима.
— Природно. І досить про це! Де ти був? Що робив? Чого прийшов? Розкажи про себе. Ми так давно не бачилися.
Я кивнув.
На моє нещастя фамільний етикет (не кажучи про розстановку сил) вимагав, щоб я першим відповів на всі його питання. Він був старший за мене, і я втрутився — нехай по незнанню — у сферу його діяльності. Не можу сказати, що мені не хотілося бути шанобливим: Бенедикт був одним з небагатьох, хто мені подобався і кого я поважав. Але ми дійсно занадто давно не бачилися, і мені не терпілося розпитати його, щоб вивідати всі цікавлячі мене подробиці.
До того ж я не знав, як вести розмову. Мені було невідомо, кому Бенедикт симпатизує, на чиєму боці знаходиться. Я не розумів, чому він не живе в Амбері, і боявся опинитися в незручному становищі, зморозивши якусь дурницю. Розмовляючи з ним, мені доведеться бути гранично обережним, поки я не з'ясую, що до чого.
— Не знаєш, з чого почати? — Запитав він, уважно вивчаючи моє лице. — Мені байдуже, під яким соусом ти себе подаси.
— Не в цьому справа. Мені важко… А, добре. Почну з самого початку. — Я зробив ковток вина. — Так простіше, хоча все, що зі мною сталося, я згадав порівняно недавно.
— Минуло всього кілька років після битви з Місячними вершниками Генеша, коли ти відбув у невідомому напрямку, а у нас з Еріком вже виникла перша велика сварка, — почав я свою розповідь. — Сам розумієш, суперечка йшла про спадщину. Батько, як завжди, погрожував, що зречеться престолу, але відмовлявся назвати свого наступника. Природно, всі ми тільки й говорили про те, хто з нас є законнонародженим, а хто ні. Звичайно, і ти, і Ерік старший за мене, але в той час, як Файла, наша з Еріком мати, стала дружиною Оберона після смерті Клімнеї, вона…
— Досить! — Вигукнув Бенедикт, вдаривши по столу кулаком з такою силою, що дерев'яна дошка тріснула. Лампа підстрибнула, але якимось дивом не перевернулася. Полог негайно відкинувся, і в намет заглянув на смерть переляканий стражник. Бенедикт кинув на нього один лише погляд, і стражника як вітром здуло. — Я не бажаю слухати, хто з нас негідник. Це непристойно. Вічні сварки в нашій сім'ї стали однією з причин, через які я сховався і живу тут. Будь ласка, продовжуй, але без посилань на родовід.