— Непогано придумано.
По дорозі Ганелон прихопив пляшку віскі і зайвий стакан, що теж було непогано придумано. Ми вийшли з будинку, пройшли садом і всілися на лавку біля гіллястого дуба. Я набив люльку.
— У вашого брата непоганий смак. У вині він теж розбирається, — сказав Ганелон, наповнюючи стакани і роблячи ковток. — Так от, після того, як я попросив у дівчини пробачення, ми досить довго розмовляли. Дізнавшись, що я ваш супутник, вона тут же почала мене розпитувати про вас, про вашу сім'ю, про Амбер і про Відображення.
— Ти їй щось сказав? — Запитав я, запалюючи сірник.
— Я не міг би їй нічого сказати при всьому бажанні. Я знаю ще менше, ніж вона.
— Добре.
— Мабуть, Бенедикт не дуже з нею відвертий. Я його розумію. Будьте обережні з цією дівчиною, Корвін. Вона занадто цікава.
Я кивнув і розкурив люльку.
— У неї є на те підстави. Але я радий, що ти не проговорився, хоч і був п'яний. Спасибі, що попередив.
Він знизав плечима і знову приклався до стакана.
— Хороша прочуханка завжди протвережує. До того ж, піклуючись про ваше благополуччя, я дбаю і про себе.
— Ти маєш рацію. Скажи, цей варіант Авалона тебе влаштовує?
— Варіант? Це — мій Авалон! Зараз тут живуть інші люди, от і все. Сьогодні я був на Полі Колючок, де намовив зграю Джека Хейліса кинути розбій і поступити до вас на службу. Я відразу впізнав знайомі місця.
— Поле Колючок, — задумливо мовив я.
— Так, я потрапив додому. І коли я постарію, мені б хотілося повернутися сюди, якщо я не загину в битві за Амбер.
— Ти як і раніше має намір розділити мою долю?
— Все життя я мріяв побачити Амбер — з тих пір, як ви про нього розповіли. Щасливі тоді були часи.
— Чесно кажучи, я забув, коли ми говорили про Амбер.
— У ту ніч ми обоє були п'яні як чіп, і час тік непомітно, — ви розповідали мені про зелені і золоті шпилі, про проспекти та вулиці, про тераси, сади і фонтани. В очах ваших стояли сльози… Я навіть не помітив, як за вікном почало світати. Боже! Мені здається, я зможу намалювати план міста! Я повинен побувати в ньому, перш ніж помру!
— Я не пам'ятаю тієї ночі, — повільно промовив я. — Мабуть, я дійсно був дуже п'яний.
Ганелон посміхнувся.
— Але ж нас не забули, Корвін. Правда, авалонці вважають, що ми давно померли і, розповідаючи всілякі історії, прибріхують, як хочуть, але це не дивно. Скільки років пройшло!
Я промовчав і запихкав трубкою.
— … Можна задати вам одне питання? — Запитав Ганелон.
— Валяй.
— Якщо ви оголосите Амберу війну, Бенедикт стане вашим ворогом?
— Я теж не відмовився б почути відповідь на це питання. Думаю, так. Я сподіваюся перемогти, перш ніж він встигне прийти Еріку на допомогу. Бенедикт може опинитися в Амбері в мить ока, але йому доведеться марширувати на чолі війська, тому що наодинці навіть мій грізний брат не в силах буде що-небудь змінити. Ні. Він постарається не допустити громадянської війни і підтримає всякого, хто зуміє зберегти цілісність держави. І тому, коли я скину Еріка з трону, він погодиться стати моїм союзником заради припинення міжусобиць. Але до тих пір Бенедикт залишиться моїм ворогом і, якщо дізнається про мої плани, зробить все можливе, щоб перешкодити їх здійсненню.
— Саме це я й хотів почути, — сказав Ганелон. — А якщо ви переможете, він не зненавидить вас на все життя?
— Навряд чи. Політика політикою, а з Бенедиктом ми разом росли і виховувалися. До того ж ми завжди краще ставилися один до одного, ніж кожен з нас до Еріка.
— Зрозуміло. Я запитав не з простої цікавості. На війну ми йдемо разом, а Авалоном править ваш брат. Ось я і подумав, як він поставиться до того, що коли-небудь я захочу повернутися і залишитися тут назавжди. Раптом він захоче мені помститися?
— Дуже в цьому сумніваюся. Бенедикт — людина благородна.
— Тоді у мене ще одне питання. Не хочу хвалитися, але я досвідчений військовий, і, якщо ми захопимо Амбер, ваш брат у цьому переконається. Як ви думаєте, можна попросити його призначити мене начальником гарнізону? Я прекрасно знаю ці місця. Я готовий показати йому Поле Колючок і пояснити, як виграв ту битву. Чорт забирай! Я буду служити Бенедиктові так само вірно, як вам! — Він почервонів і засміявся. — Пробачте. Але я його не підведу.
Я посміхнувся і пригубив віскі.
— Ідея, звичайно, непогана. Боюся тільки, що ти завжди будеш у нього під підозрою. Він напевно подумає, що я приставив до нього шпигуна.
— До біса політику! Я не це мав на увазі! Я простий солдат і люблю Авалон всім серцем!
— Я тобі вірю. Чи повірить Бенедикт?