Тиск пройшов, відновився з новою силою, знову пройшов, знову відновився. Кожного разу я блокував спробу контакту.
Потім мене залишили в спокої.
— Порядок, — сказав я і, полегшено зітхнувши, почав терти очі.
— У чому справа?
— Хтось намагався зі мною зв'язатися, способом тобі незрозумілим. Голову даю на відсіч, це був Бенедикт. Він напевно все рознюхав і тепер кинеться за нами в погоню. Дай мені віжки.
— Він нас дожене?
— Думаю ні. Ми від'їхали досить далеко, і, як тільки у мене перестане рябіти в очах, я займуся Відображеннями.
Я взяв віжки. Дорога наша стала петляти, поступово зближуючись з Чорною дорогою. Через деякий час ми опинилися в декількох ярдів від неї.
— Знайома картина, — порушив мовчанку Ганелон. — Всюди цівки туману, і, якщо дивитися пильно, здається, що краєчком ока бачиш якийсь рух.
Я закусив губу. Мене бив озноб. Я пробував знайти таке Відображення, де Чорної Дороги не було б, але у мене нічого не виходило. Коли намагаєшся піти на Відображення з Амбера, виникає таке відчуття, що ти уперся лобом в кам'яну стіну. Почуття, яке з'явилося в мене зараз, було іншим. Я відчував опір, подолати який здавалося неможливим.
Ми йшли по Відображеннях. Сонце поповзло із заходу на схід, настав полудень (мені не хотілося бути поруч з цією чорною гидотою в темряві), небо посвітлішало, дерева стали вище, на горизонті виблискували піки гір.
Невже Чорна Дорога лежала по всіх Відображеннях?
І я був винен у тому, що вона з'явилася?
До біса!
Ми їхали вздовж Чорної Дороги досить довго. Незабаром до неї залишилося сто футів. П'ятдесят…
Я натягнув поводи. Витягнув люльку, набив її, закурив і випустив хмару диму. Чемпіону і Вогняному явно не сподобався чорний пейзаж. Вони іржали і намагалися звернути в сторону.
Чорна дорога перетинала нам шлях. На її узбіччі росла густа висока чорна трава. Вдалині виднілися величезні чорні валуни. Непроникний туман лежав в низинах, смугами піднімався від землі. Темне небо здавалося якимось брудним. На Чорній Дорозі панувала мертва тиша, ніби вона завмерла, як звір, підстерігаючий здобич.
Потім пролунав пронизливий крик. Жіночий голос кликав на допомогу. Хитрість, стара як світ?
Він долинув з-за пагорбів праворуч і здався мені неправдоподібним. Втім, хто знає? Я міг помилятися.
Кинувши поводи, я зіскочив з фургона і вихопив Грейсвандір з піхов.
— Піду подивлюся, в чому справа.
— Повертайтеся скоріше.
Я перестрибнув через придорожню канаву, продерся крізь густий чагарник, подолав досить крутий підйом і опинився на вершині пагорба. Крик повторився, почулися якісь незрозумілі звуки: я побачив внизу Чорну Дорогу, на якій футах у сто п'ятдесят від узбіччя розігрувалася дивна сцена.
Якщо б не вогонь багаття, я міг би подумати, що переді мною миготять кадри чорно-білого кіно. Жінка в білому, з чорним розпущеним волоссям, спадаючим до талії, була прив'язана до чорного дерева, під її ногами диміли чорні головешки. З півдюжини чоловіків, волохатих альбіносів, або голих, або зриваючих залишки одягу, пританцьовували, бурмочучи і посміхаючись, тикали в жінку палицями, роздмухували вогнище і весь час хапали себе між ніг. Її довге біле плаття було роздерте в лахміття, сповзло з пишної фігури і почало тліти, а обличчя я не зміг розгледіти через дим.
В мить ока я спустився з пагорба, одним стрибком перемахнув через високу чорну траву, побіг вперед і кинувся на волохатих виродків, знісши першу голову з плечей і проткнувши шпагою другого. Решта обернулися до мене, загрозливо розмахуючи палицями і щось викрикуючи. Грейсвандір заблищала, як блискавка і в кілька секунд з бандитами було покінчено. Трупи валялися на чорній землі, і рідина, що випливала із них, теж була чорною.
Я різко повернувся, розметав багаття ногою, підійшов до жінки і, змахнувши шпагою, перерізав стягуючі її мотузки. Ридаючи, вона впала в мої обійми.
Тільки тоді я помітив її обличчя, вірніше його відсутність. На ній була маска, овальна і гладка, з отворами для очей.
Я відвів жінку подалі від палаючих гілок, і вона притулилася до мене всім тілом, важко дихаючи. Почекавши для пристойності кілька секунд, я спробував обережно вивільнитися з її обіймів, але безуспішно. Як для жінки вона була напрочуд сильна.
— Заспокойтеся, не треба, все буде в порядку, — пробурмотів я стандартні в таких випадках слова, але вона не відповіла, лише притулилася ще сильніше і почала мене пестити — грубо, майстерно, викликаючи цілком певне збудження, яке мене в перший момент спантеличило. З кожною секундою вона ставала все жаданішою. Я раптом зрозумів, що проводжу рукою по її волоссю, гладжу податливе тіло.