— Авалон існує. Я жив там багато років тому. Важко повірити, що він зруйнований.
— А чому ви зараз живете тут? — Запитав я.
— Мене вигнав з Авалона злий чаклун, повелитель Амбера — Корвін. Він відправив мене в цю країну крізь темряву й божевілля, прирік на болісні страждання і вірну смерть. Боже, як я страждав! Скільки разів був близький до смерті! Я весь час намагався знайти дорогу додому, але ніхто не знав, як потрапити в Авалон. Я говорив з чарівниками і навіть з однією полоненою тварюкою з Круга, перш ніж ми її вбили. Безуспішно. Як сказав бард, «Авалон і поблизу, і вдалині», — перефразував він мої вірші. — Ви не пам'ятаєте ім'я цього барда?
— На жаль, ні.
— А де знаходиться Кабра?
— Далеко на сході. Це — острівне королівство.
— Чи можна навербувати там солдатів? Я добре заплачу.
Я похитав головою.
— Кабра — маленький острів з невеликим загоном міліції, яка підтримує порядок. Я вже не кажу про те, що подорож в обидва кінці — по суші та по морю — займе декілька місяців. У нас немає ні війська, ні найманців, і наш народ не відрізняється войовничістю.
— Дивлячись на вас цього на скажеш. — Він кинув на мене швидкий погляд.
Я зробив ковток вина.
— Я працював військовим інструктором і навчав королівську варту.
— Не відмовитеся попрацювати у мене в тій же посаді?
— Я залишуся на кілька тижнів і допоможу, чим можу.
Ганелон кивнув, трохи розсунувши губи в скороминущій посмішці.
— Ви принесли мені сумну звістку. Але якщо чудесний Авалон зруйнований, значить, той, хто відправив мене у вигнання, загинув. — Він залпом випив келих вина. — Виявляється, демони теж смертні. Це мене втішає. Значить, і у нас є шанс перемогти.
— Прошу вибачення, — сказав я, — вирішивши зіграти ва-банк, аби відвести від себе підозри. — Якщо ви говорите про Корвіна з Амбера, то він загинув.
Келих випав у нього з рук і розбився.
— Ви знали Корвіна? — Вигукнув він.
— Ні, але я чув про нього. Кілька років тому я зустрів одного з його братів, чоловіка на ім'я Бранд. Він розповів мені про Амбер і про битву, в якій Корвін і Блейз билися на чолі величезного війська проти узурпатора Еріка, який захопив владу. Блейз впав з гори Колвір, а Корвіна взяли в полон. Після коронації Еріка Корвіну випекли очі, а потім кинули в найпохмурішу темницю Амбера, де він зараз і сидить, якщо, звичайно, не помер.
Обличчя Ганелона стало білим, як крейда.
— Імена, які ви назвали… Бранд, Блейз, Ерік, — повторив він. — У ті дні, які ніколи вже не повернуться, Корвін розповідав мені про цих людей. Скажіть, ви давно розмовляли з Брандом?
— Років чотири тому.
— Корвін заслужив кращої долі.
— Незважаючи на те, що він вчинив з вами так безжалісно?
— Що мені вам відповісти? — Ганелон зітхнув. — Я багато розмірковував і не можу сказати, що у нього не було причин відправити мене у вигнання. Він був людиною веселою і сильною, сильнішою, ніж ви або Ланс. Я не люблю Корвіна, але моя ненависть до нього згасла. Краще б Ерік його вбив.
Другий хлопчик повернувся з кошиком хліба. Кухарчук, який готував м'ясо, зняв його з рожна і поклав на таріль в центрі столу.
Ганелон кивнув.
— Приступимо, — сказав він, присуваючись до столу.
Я не змусив себе просити. Під час їжі ми майже не розмовляли.
Наївшись досхочу, я запив багату трапезу келихом все того ж солодкого вина і почав позіхати. Після третього позіхання Ганелон не витримав.
— Чорт забирайі, Корі! Припиніть! Це заразливо! — Насилу втримавшись від позіхання, він встав із стільця. — Ходімо, подихаємо свіжим повітрям.
Ми піднялися не фортечний мур і стали неквапливо прогулюватися. При вигляді нас вартові витягувалися, віддаючи честь, і Ганелон відповідав кожному. Біля невисокої зубчастої башточки ми вирішили відпочити і всілися прямо на кам'яну підлогу, вдихаючи нічне повітря і дивлячись, як зірки одна за одною з'являються на швидко темніючому небі. Сидіти на кам'яній стіні було холодно. Мені здалося, що десь далеко-далеко шумить морський прибій. Знизу до нас донісся крик нічного птаха. Ганелон витягнув з-за пояса кисет, дістав люльку, набив її тютюном і закурив. Його обличчя, на мить освітлене світлом сірники, можна було назвати сатанинським, якби не опущені кути губ і печаль на очах. Вважається, що у диявола злісна посмішка, у Ганелона ж вона була похмурою.
Запахло тютюновим димом. Минуло кілька хвилин, перш ніж мій супутник порушив мовчанку.
— Я пам'ятаю Авалон. — Голос у нього був тихий, невиразний. — Я там народився і виріс в самій звичайній родині, але особливою чеснотою ніколи не відрізнявся. Я отримав спадок, промотав його і сам не помітив, як став звичайним розбійником з великої дороги. Спочатку я грабував подорожніх наодинці, потім вступив в зграю, а коли зрозумів, що я розумніший і сильніший інших бандитів, став їх ватажком. За голову кожного з нас була призначена ціна. За мою — найбільша.