Не спіши, воєводо, — заспокоював сам себе. Найнеприступніші кріпості долає гострий розум. Тож треба виждати, зважити, а там… Хто знає, може, й відшукається ключик, яким відмикаються ворота, заплативши за те сміховинно низьку ціну. О, тоді можна буде із гордовитим руським боярином по-іншому поговорити. Можна й нинішній день пригадати, але так, щоб, у твані повзаючи, випрошував смерті, як найбільшої милості, незговірливий Миловид.
— Стаємо тут! Надовго!
Відтак звернувся вже до старшої дружини:
— Вислати вусібіч дозори. А кріпость оперезати довкола так, щоб навіть муха непоміченою не вилетіла. Все!
Владною рукою звів на диби коня, аж той крутнувся на місці, і спрямував його туди, де вже ставили для воєводи просторий похідний намет, зшитий із вичинених баранячих шкур.
Темно. Лиш коли-не-коли прогляне на мить поміж густих волохатих хмар блідий лик місяця, зблисне і знову щезне за ними. Зрідка перегукуються у верховітті дерев чи то птиці, чи духи лісові, потривожені присутністю чужинця.
«Гу-гу, гу-гу-гу… А-а-а!»
Стогнуть, ворохобляться, аж мороз поза шкіру.
Темно. Терпкий запах хвої та прілого листя стелиться понад землею, холодом пронизує тіло. Від нічної студіні не рятує навіть тепла вовняна чуга та товстий прошарок смерекового віття, що ним ще звечора пристелив Влад свій схоронок при корінні могутнього дуба. Забився в ці нетрища, ніби самітний вовк, якого облягли звідусюди озлоблені пси та мисливці на ловах.
Темно. Не розгледіти тої дороги, якою піде завтра. Він повинен, він мусить пройти туди, де, мабуть, і цієї ночі виглядає за ним очі молода жона, його Млада, де стали до оборони рідного краю рідні і друзі, люди, з якими спільно ділив і сонячний день, і непогідь. Що б там не було, він прийде туди, бо знає, що лише в єдності з громадою, із народом своїм повниться силою людина і невмирущими стають діла її.
Темно. Із сутіні глибокої проглянуло нараз розпливчасте і нетривке щось. Відтак почіткішали обриси тих непевних ліній, і ось уже побачив перед собою батькове обличчя, мов із каменю сірого різьблене. «Спочиваєш, сину? Чи ж час для спочинку, коли чужинці топчуть землю руську, коли ще не остигло багаття на місці хиж надтисьменських?! — гнівно гримів його голос, наче могутній дзвін стрімкого водоспаду. — Не для того дав я тобі життя, аби в таку часину хоронив ти його по лісових хащах… Не для того!»
«Але ж не заради власного спокою забрів я у сі нетрі… — спаленів під образи Влад. — І рад би стати до бою. Але що можу зараз, сам… один?!»
«Не один ти, сину. За тобою весь край наш гірський, вся руська земля. А то — нездоланна сила… І ще затям: той, хто увірував у власне безсилля, ні на що не здатний».
Нараз згладилися риси батькового обличчя, відтак розтанули зовсім. Широко відкриті Владові очі намарно вглядалися у сивуваті пасма густого туману, що тягнулися догори.
Світало… Народжувався новий день.
Аж по хвилі зрозумів, що було то тільки видиво, омана. А чи тільки? Чому саме цієї ночі, коли безвихідь заступила обрій, як незрушна кам’яна скеля, коли не бачив перед собою жодної стежини, мов сліпець на розпутті, з’явився уві сні батько Уліб. Чи не для того, аби вивести його з темені на твердий путівець? Певно, таким самотнім був і він в ту хвилю, як сколихнула городище жахлива вість про чужинців-угрів, які от-от вигулькнуть із-за викруту Купецького шляху… Та недовго розмислював і не вагаючись став на шляху незваних гостей. Став на смерть, аби захистити собою майбутнє громади, та й його, Влада, від чужинецьких мечів.
Тож і для тебе, сину Улібів, настав нині час того найвищого вибору, що один раз у житті таки випробовує на міцність кожного. Помочі чекають родаки твої там, за стінами кріпості, і ти повинен зробити так, аби не стало те чекання примарним і незбутнім.
О, Влад виправдає їх сподіванки і приведе підмогу, бо не так уже й далеко навіть пішому дістатися до стін Тустані, що здійнялися увись під саме небо на стрімких скелях — такі ж стрімкі і неприступні, як ті камінні виступи. Тільки швидше б добратися туди, розповісти про все. Допевна вділить сотню-другу воїнів тустаньський посадник для підмоги обложеним надтисьменцям. Бо залога в Тустань чи не найчисленніша з-поміж усіх кріпостей порубіжних.