Обговоренню таке не підлягало. їжа, ліжка, транспорт були у руках батьків. Як ти не послухаєшся?
Проте нашим генералам не забракло духу підкреслити, що нам потрібен ворог.
— Навіщо?
— Та щоб воювати!
Ми ніяк не могли дійти тями: ну як можна зважитися на таке тавтологічне запитання?
— Ви що, справді не можете без війни? — занепокоєно запитали дорослі.
Ми зрозуміли, як вони дегенерували і промовчали у відповідь.
Хоч би як там було, на час морозів військові операції припинялися.
Батьки гадали, що ми підписали перемир'я. Насправді, ми чекали поки скресне крига.
Зима була неабияким випробовуванням.
Випробовуванням для китайців, які дубіли від холоду, що, слід визнати, ніяк не стосувалося дітей із Сань Лі Тхунь.
Випробовуванням для дітлахів із Сань Лі Тхунь, приречених цюкати лід у гетто весь свій вільний час.
Випробовуванням для нашої агресивності, яка стримувалась до весни: війна видавалася нам чашею Грааля. Але шар замерзлого снігу, який треба було відшкрябувати, зростав щоночі, і нам здавалося, що березень відсувається все далі й далі. Могло скластися враження, що це шкрябання зводить нанівець нашу спрагу насильства. Аж ні, навпаки! То було, як олія для вогню. Деякі крижані брили були такими міцними, що ми для того, щоб набратися сили, уявляли собі, ніби обрубуємо виступи на німецьких торсах.
Випробовуванням для мене на всіх моїх амурних фронтах. Я буквально дотримувалась настанови і була з Еленою така сама холодна, як ця китайська зима.
Та чим ретельніше я дотримувалась настанови, тим ніжнішали величезні очі маленької італійки. Так, ніжнішали. Ніколи не сподівалася, що у неї колись з'явиться такий вираз. Та ще й для мене!
Чи могла я знати, що ми з нею належали до двох різних порід? Елена належала до числа тих, хто кохає тим дужче, чим прохолодніше до них ставляться. Я ж навпаки — чим більше відчувала себе коханою, тим дужче кохала сама.
Певна річ, я не сподівалася, що красуня кидає на мене ніжні погляди, щоб ще дужче закохати у себе. Але її прихильність до мене, на яку раніше не було й натяку, вдесятеряла мою пристрасть.
Від цього у мене з'явилася лихоманка закоханих. Вночі у ліжку переді мною поставали милі ласкаві очі, і я впадала у своєрідний стан — напівтремтіння-напівнепритомність.
Я питала себе, чого чекаю і не йду на поступки. У мене вже не було сумнівів щодо її кохання. Лишалося тільки відповісти на нього.
Не наважувалась. Відчувала, що моя пристрасть розквітла до небувалих розмірів. Відкрити свої почуття завело б мене далеко. Тут мало бути щось більше за слова. Тут мало бути оте потаємне, перед яким я була безсила, бо не розуміла. Невиразно здогадувалась, але не розуміла.
І я дотримувалась настанови, яка все більше і більше пригнічувала мене, але застосування якої не мало жодних таємниць.
А багатозначні погляди Елени ставали все наполегливішими і завдавали все тяжчих мук. Адже чим менше обличчя створене для ніжності, тим непевнішою буде ця ніжність. А від її ніжних очей стрільця, від ніжності її диявольських губ я вся шарілася.
Та раптом у мене виникала потреба щільніше залізти у панцир, і я ставала крижаною і гострою, як град. Тоді погляд красуні заволікала ніжність кохання.
Як тут встоїш?
Сніг — апогей жорстокості.
Сніг, хоч би яким потворним і сірим, на кшталт Міста Вентиляторів, він не був, все ж був снігом.
Сніг, у якому мої недолугі спроби узріли образ істинного кохання і яке, звичайно ж, дісталося мені недарма.
Сніг, зовсім не невинний у своєму цнотливому блаженстві.
Сніг, у якому я читала запитання, від яких мене кидало то в жар, то в холод.
Сніг, брудний Твердий, який нарешті я починала їсти, сподіваючись знайти бодай якусь відповідь. Дарма.
Сніг — уламки води, заморожений пісок, сіль не землі, а неба. Несолона сіль зі смаком кременю і структурою подрібненого коштовного каменя, з ароматом холоду, з білими прожилками — єдиним кольором, що падає з небес.
Сніг, який приглушує все — шум, падіння, час, щоб краще відтінити вічні й непорушні речі, такі, як кров, світло, ілюзії.
Сніг, перший папір Історії, на якому відбилося стільки слідів від ступнів, стільки безпощадних переслідувань. Сніг, що таким чином постає, як перший з літературних жанрів. Як безмежна книга на поверхні землі, що оповідає лише про сліди полювання або маршрут ворога — така собі географія епопей, яка надає загадковості найнезначнішому зі знаків. Отой слід — то братів слід чи слід убивці брата?