Перше, що необхідно зробити — ні! єдине — знайти собі нового ворога.
Не першого-ліпшого. Були певні критерії.
Першим був географічний критерій: треба, щоб обрана нація знаходилась у Сань Лі Тхунь.
Другим критерієм був історичний: не можна було воювати проти колишніх Союзників. Звичайно, зраджують тільки свої. Звичайно, немає більшої небезпеки, ніж друзі. Але не можна нападати на свого брата, не можна накинутися на того, хто на фронті блював поруч тебе, справляв нужду в той самий чан. Це було б грішити проти розуму.
Третій критерій зачіпав ірраціональне: у ворога мало бути щось гидке. І тут розглядалися всі можливі варіанти.
Декотрі запропонували албанців або болгар на тій нікудишній підставі, що вони — комуністи. За цю пропозицію майже ніхто не проголосував. Східні країни вже були ворогом, і ми вже побачили, чого нам це коштувало.
— А перуанці? — пролунав чийсь голос.
— За що можна ненавидіти перуанця? — запитав хтось із нас, таке собі чисто метафізичне запитаннячко.
— Бо вони не говорять нашою мовою, — відповів далекий прародич Вавілонської вежі.
Безумовно, то була нормальна підстава.
Якийсь малий, проникнутой ідеєю єдності, зазначив, що на такій підставі ми можемо оголосити війну трьом четвертим гетто і навіть усьому Китаю.
— Значить, це гарна підстава, але не достатня.
Ми й далі перемивали кістки найрізноманітнішим національностям, доки мене раптом не осінило:
— Непальці, - тріумфально виголосила я.
— А за що ненавидіти непальця?
На це, гідне самого Монтеск'є запитання, я відповіла блискуче:
— Тому, що це єдина країна у світі, яка не має чотирикутного прапора.
Присутні притихли від такого неподобства.
— Це правда? — перепитав чийсь охриплий голос.
І я поринула в опис непальського прапора: нагромадження трикутників, таке собі розділене навпіл по довжині діаболо.
Тієї ж миті непальців було проголошено ворогом.
— От негідники!
— Ми їх провчимо, цих непальців. Ми їм покажемо як не мати чотирикутного прапора, як в усіх!
— Та за кого вони себе мають, ті непальці?
Ненависть запрацювала.
Східні німці були обурені так само, як і ми. У цьому хрестовому поході на нечотирикутні прапори вони попросили про вступ до лав Союзників. Взяти їх на службу — та від такої радості ми ніг під собою не чули. Битися пліч-о-пліч з тими, хто гамселив нас і кого катували ми — ото радість!
Непальці виявилися дивним ворогом.
Порівняно із Союзниками їх було дуже мало. Спершу ця подробиця здалася нам принадною. Соромитися диспропорції?! Та нам ніколи на думку таке не спало б. Така перевага особового складу — це радше приємно.
Їхній середній вік був вищий за наш. Декотрим було вже по п'ятнадцять: початок старості. Ще одна підстава для ненависті.
Ми оголосили їм війну з безприкладною відвертістю. Двоє перших непальців, що з'явилися на нашій території, побачили, як їх штурмують близько шістдесяти дітлахів.
Коли ми відпустили їх, вони були суцільні рани й гулі.
У цій ситуації нещасні маленькі гірські мешканці, що тільки-но спустилися зі своїх Гімалаїв, нічогісінько не зрозуміли.
Діти Катманду, яких мало бути не більше семи, скликали раду. Вони обрали єдино можливу політику — боротьбу. Зважаючи на наші методи, вони усвідомили, що будь-які дипломатичні переговори нічого не дадуть.
Слід визнати, що поведінка малечі Сань Лі Тхунь заперечувала будь-які закони спадковості. Наші батьки обрали собі за професію — наскільки можливо зменшувати міжнародне напруження. Ми ж робили зовсім навпаки. Еге-ж, майте дітей!
Але тут ми ввели новаторство: така потужна спільнота, світова війна небачених масштабів — і все це проти маленької бідної країни, що не мала визнаної ідеології, не мала жодного впливу у світі. Це було оригінально.
Більше того, самі того не знаючи, ми підіграли китайській політиці. В той час, як солдати Мао брали в осаду Тібет, ми атакували гірський кряж з іншого флангу.
Гімалаям ніякої пощади.
Проте непальці здивували нас. Ми відкрили для себе, що вони були страшними вояками. Їхня грубість переходила межі всього того, з чим ми мали справу протягом трьох років війни проти Східної Німеччини. А німці були далеко не хиряві.
Діти Катманду лупцювали руками й ногами з незрівнянною жвавістю й влучністю. Їх було семеро. Але то був грізний ворог.
Ми не знали того, що не раз доводила сама Історія. Жоден континент у підметки не годиться Азії там, де йдеться про насильство.