І сьогодні вночі Тупий Біллі майже напевне про це розповість.
Хлопчик раптово зупиняється, і його голова смикається вгору. Він відчуває присутність когось іншого у цьому провулку, і його погляд блукає у пошуку обличчя.
— Хто тут? — гукає він. Біллі не звертає увагу на тінь біля дверей. Натомість він дивиться у дальній край провулку, де щойно з’являється силует, темний на тлі світла вуличного ліхтаря.
— Біллі, — гукає чоловік.
Хлопчик застигає, витріщившись на раптового перехожого.
— Що вам од мене треба?
— Я просто хочу поговорити з тобою.
— Про що, містере Тейт?
— Про Розу, — Ебен підходить ближче. — Де вона, хлопче?
— Я не знаю.
— Облиш, Біллі. Усе ти знаєш.
— Ні, не знаю. І ви не змусите мене сказати.
— Вона ж моя родина. Я лише хочу поговорити з нею.
— Ви вдарите її. Ви підступний.
— Це вона тобі сказала? І ти їй повірив?
— Вона каже мені лише правду.
— Це те, у що вона хоче, щоб ти повірив, — умовляє Ебен, його голос стає м’яким. — У мене є гроші для тебе, якщо ти допоможеш мені знайти її. І ще більше, якщо допоможеш знайти дитину.
— Вона сказала, якщо я її видам, вони вб’ють Меггі.
— То ти знаєш, де вона.
— Вона лише немовля, а немовлята не можуть захищатися.
— Немовлятам потрібне молоко, Біллі. Їм потрібне піклування няньки. Я можу купити це для неї.
Біллі починає задкувати. Хоча його і вважають дурнем, але він чує нещирість у голосі Ебена Тейта.
— Я не буду з вами розмовляти.
— Де Роза? — Ебен просувається до нього. — Повернися сюди!
Але хлопчик, наче краб, задкує швидше. Ебен безрозсудно кидається за ним, але спотикається у темряві. Він грьопаєть— ся обличчям униз, а Біллі тікає. Його кроки віддаляються у темряві.
— Малий виродок! Почекай, я ще тебе дістану! — бурчить Ебен, зводячись на коліна. Він усе ще стоїть рачки, аж тут його погляд чіпляється за тінь біля дверей поруч із місцем його падіння. У слабкому світлі він роздивляється два шкіряні черевики, які стоять поруч із його носом.
— Що? Хто? — Ебен підводиться на ноги, а фігура наближається від дверей, чорний плащ тягнеться обледенілою бруківкою.
— Доброго вечора, сер!
Ебен збентежено крякає і витягується, поспішаючи відновити свою гідність.
— Що ж. Це не те місце, де я очікував побачити...
Колючий удар ножа вводить лезо так глибоко, що воно сягає хребта, а удар через руків’я віддається у кістки — хвилююче відчуття первинної сили. Ебен всмоктує повітря, його тіло стає непіддатливим, очі випинаються від шоку. Він не кричить, він узагалі не видає звуків. Перший удар майже завжди зустрічають приголомшеною тишею.
Другий удар швидкий і умілий, нутрощі показуються назовні. Ебен падає на коліна, руки притискаються до рани, наче в намаганні стримати водоспад тельбухів, але вони розсипаються з його черева і затримали б його, якби він спробував утекти. Якби він був спроможним зробити бодай крок.
Ебен не був тим, кого Жнець сподівався зустріти цієї ночі, але така вже примха долі. Хоча це не кров Біллі тече струмочком по канавках поміж бруківки, цей урожай теж має деяку користь. Будь-яка смерть, як і будь-яке життя, має свою користь.
Потрібно відрізати ще один шматочок. Що цього разу, який клаптик плоті?
Вибір очевидний. Серце Ебена вже припинило битися. Лише трохи крові стікає, коли лезо розрізає шкіру і починає відокремлювати свою здобич.
27
— Це дуже серйозне обвинувачення, — сказав доктор Гренвілл. — Перш ніж ви висунете його, джентльмени, я раджу вам добре обдумати можливі наслідки.
— Ми з Норрісом обидва бачили, як він виходив з тієї будівлі на вулиці Ейкорн минулої ночі, — сказав Венделл. — Це точно був доктор С’ювол. У тому будинку були й інші, кого ми впізнали.
— І що з того? Зібрання джентльменів важко назвати надзвичайним явищем, — Гренвілл показав на кімнату, де вони сиділи. — Ми троє зараз влаштували зустріч у моїй вітальні. Чи може це розцінюватися як підозріле зібрання?
— З огляду на те, що це за люди, — сказав Норріс. — Одним із них був містер Ґарет Вілсон, який нещодавно повернувся з Лондона. Украй таємнича особистість з ліченими знайомими у місті.
— Ви втрутились у справи містера Вілсона лише через те, що вам розповіла якась дурна дівчина? Дівчина, якої я навіть досі не бачив.
— Роза Конноллі на нас обох справила враження надійного свідка, — сказав Венделл.