Роза слухала його розповідь з великою цікавістю, навіть незначні подробиці про кульгаве теля Геппі чи надзвичайну колекцію німецьких церковних гімнів доктора Голловелла.
Коли вони наближалися до ферми Маршаллів, Роза почала розпитувати швидше і нетерплячіше, наче відчайдушно жадала дізнатися якомога більше деталей його життя перед тим, як вони прибудуть на місце. Піднявшись на пагорб, вони побачили ферму на горизонті. Вона зупинилась подивитися, приклавши руку, щоб прикрити очі від блиску сонця, яке сідало.
— Особливо немає, на що дивитися, — визнав Норріс.
— Мені є, на що, Норрі. На місце, де ти зростав.
— Я не міг дочекатися, щоб покинути його.
— Я взагалі не уявляю собі життя тут, — Меггі заворушилась, прокинулася на її руках і щось радісно пробулькотіла. Роза усміхнулася до племінниці й сказала: — Я була б щасливою на фермі.
Він засміявся.
— Ось що мені подобається в тобі, Розо. Мені здається, ти б змогла бути щасливою у будь-якому місці.
— Не має значення, де.
— Перш ніж сказати «важливо з ким», тобі треба познайомитись з моїм батьком.
— Я боюся. Після того, як ти про нього говориш.
— Він різка людина. Тобі варто це знати заздалегідь.
— Це тому, що він втратив твою матір?
— Вона покинула його. Вона покинула нас обох. Він ніколи їй не пробачить.
— А ти? — спитала Роза і поглянула на юнака, її щоки горіли рожевим від морозу.
— Вечоріє, — сказав Норріс.
Вони продовжили йти, сонце нахилилось нижче, голі дерева відкидали довгі тіні на сніг. Наблизившись до старої кам’яної стіни, яка блищала від льоду, вони почули ревіння корів у скотарні. Коли вони підійшли до ферми, Норрісу здалося, що будинок став меншим та біднішим, ніж він його пам’ятав. Чи були дошки такими ж пошарпаними, коли він від’їжджав лише два місяці тому? Чи завжди ґанок був такий кривий, а паркан такий перекошений? Що ближче вони підходили, то важче на нього тиснуло почуття боргу і страшнішою видавалася майбутня зустріч. Він уже шкодував, що втягнув у це Розу з дитиною.
Хоча Норріс і попередив її, що батько може виявитися неприємним чоловіком, дівчина не виказувала ознак страху, доволі бадьоро крокувала поруч з ним і щось дзижчала до Меггі. Як може вона не сподобатися будь-кому, навіть його батьку?
«Певна річ, вони з немовлям зачарують його, — думав Норріс. — Роза завоює його прихильність, як завоювала мою, і ми всі разом сміятимемося за вечерею. Так, це можуть бути чудові відвідини, а Роза буде цьому запорукою. Моя щаслива ірландська дівчинка».
Норріс подивився на неї, і його її вигляд підбадьорив його, тому що Роза раділа можливості бути тут з ним. Вони йшли вздовж перекошеного паркана до будинку, який зблизька видавався ще більш подертим і похмурим.
Увійшли крізь браму, що осіла, до подвір’я, де, поруч з поламаним возом, була розкидана купа колод, які ще треба було порубати на дрова. Сестри Веллівер злякалися б, поглянувши на це подвір’я. Він уявив їх у їхніх вишуканих черевичках, що прокладають собі шлях по збовтаній свинями грязюці. А Роза не вагалася. Вона просто підтягнула спідницю і пішла за Норрісом через подвір’я. Стара свиня, яку потурбували ці гості, хрюкнула і побігла до скотарні.
Раніше, ніж вони дісталися ґанку, двері відчинилися, і вийшов батько Норріса. Ісаак Маршалл не бачив свого сина два місяці, але не гукнув до нього, вітаючись. Він просто стояв на ґанку і дивився, як наближалися гості. На ньому була та сама домоткана куртка і ті самі жовто-коричневі штани, що й завжди. Але тепер одяг, здавалося, висів на ньому, а очі, які визирали з-під зношеного капелюха, були ще більш запалі. На його обличчі з’явився натяк на усмішку, коли син піднявся сходами.
— Ласкаво прошу додому, — сказав Ісаак, але навіть не спробував обійняти свого сина.