Норріс поглянув на дощ, який заливав усе довкола, і йому захотілось опинитися коло теплого вогнища, яке, певна річ, палало в «Урагані». Більше того, йому хотілося скористатися слушною нагодою й увійти до кола своїх одногрупників, бодай на один лише вечір. Він відчував на собі погляд Венделла. Ці очі, в яких зазвичай грають веселі та насмішкуваті вогники, змушували його ніяковіти і вселяли тривогу.
— Венделле, — тепер уже Чарльз кликав його з екіпажа, у голосі чулося роздратування, — ми тут заморозимося!
— Прошу вибачення, — сказав Норріс, — але я ще маю справи цього вечора.
— О! — брови Венделла поповзли вгору. — Я впевнений у чарівності альтернативи.
— Це не жінка. Але боюся, що я все одно не можу знехтувати цією справою.
— Розумію, — сказав Венделл, хоча було видно, що саме він розумів, з його холодної посмішки. Він вже повернувся, щоб піти.
— Це не тому, що я не хочу...
— Усе добре. Іншим разом, можливо.
«Іншого разу не буде», — подумав Норріс, спостерігаючи, як Венделл побіг під дощем і застрибнув до своїх товаришів. Кучер ударив батогом, і екіпаж поїхав геть, здіймаючи колесами бризки з калюж. Він уявив собі розмову, яка мала б виникнути між трьома приятелями в екіпажі. Неймовірно, що той простий сільський хлопчина з Бельмонта дозволив собі відхилити запрошення. Роздумували б, якій справі, якщо це не зустріч з особою іншої статі, він міг надати перевагу. Він стояв на ґанку, стискаючи перила, і шкодував через те, що вже неможливо було змінити і чого більше ніколи не трапиться.
Екіпаж Едварда Кінгстона зник за рогом, він повіз трьох юнаків до вогнища, гучної гулянки з балачками та веселощами.
У той час, як вони грітимуться в «Урагані», я займатимуся іншою справою. Тією, якої волів би уникнути, якби тільки міг.
Він морально приготувався до холоду, вийшов під зливу і, хлюпаючи по калюжах, рішуче покрокував до свого помешкання, де перевдягнувся у старе перед тим, як знову вийти під дощ.
Заклад, який він шукав, був таверною на вулиці Броад коло доків. Тут зроду не пили ром франтувато вдягнені випускники Гарварду. Якби випадковий джентльмен якимось дивом потрапив до «Чорного лонжерона», він, лише поглянувши на це приміщення, одразу б зрозумів, що тут потрібно пильнувати свої кишені. Норріс мав небагато цінностей у своїх кишенях того вечора, як і будь-якого іншого, а його старий жакет і заляпані брудом штани навряд чи спокусили б якогось грабіжника. Він уже був знайомий із багатьма відвідувачами, а вони знали його злиденне становище. Вони повернули голови до дверей, коли він увійшов. Просто кинули погляд, щоб побачити новоприбулого, після чого незацікавлені очі повернулися до своїх келихів.
Норріс підійшов до бару, де кругловида Фанні Б’юрк наповнювала склянки елем. Вона підвела на нього маленькі недобрі очі.
— Ти спізнився, а він у кепському настрої.
— Фанні, — заволав один із відвідувачів, — ми отримаємо свої напої цього тижня, чи як?
Вона віднесла ель до їхнього столу і грюкнула склянками. Сховавши гроші, які вони заплатили, до кишені, Фанні знову стала за баром.
— Він позаду зі своїм фургоном, — сказала вона Норрісу, — чекає на тебе.
Норріс не мав часу повечеряти і лише кинув голодний погляд на буханець хліба, але не наважився попросити навіть крихти. У Фанні Б’юрк годі було отримати щось безкоштовно, навіть посмішку. З бурчанням у животі Норріс проштовхався до дверей, спустився до темного приміщення, яке було завалене всілякими кошиками та іншим непотребом, і вийшов надвір.
Заднє подвір’я смерділо мокрою соломою та кінськими екскрементами, а нескінченна злива перетворила землю на багнюку. З-під даху стайні почулося іржання, і Норріс побачив коня, запряженого у віз.
— Я не збираюсь чекати на тебе наступного разу, хлопче, — Джек, чоловік Фанні, з’явився із темряви стайні. Він ніс дві лопати, які закинув до фургона. — Хочеш отримати гроші — приходь вчасно, — з бурчанням він заліз на віз й узяв віжки. — Ти їдеш?
У стайні світив ліхтар, Норріс побачив, як Джек дивиться на нього, і знітився, як завжди, коли зустрічався з кимось поглядами. Ліве і праве око дивились у різні боки. Усі називали його Косоокий Джек, але ніхто не казав так йому у вічі. Не було сміливців.
Норріс видерся на віз поруч із Джеком, який навіть не дочекався, доки той сяде на лавку, лиш роздратовано хльоснув кобилу батогом. Вони покотили по багнюці через двір і виїхали крізь задню браму.