Що його рідна мати навіть не згадала його імені. Норріс не міг дивитися батькові в очі. Натомість він дивився вниз, на подряпаний стіл. Стіл, за яким вони з батьком провели стільки мовчазних вечерь, слухаючи саме лише завивання вітру, дряпання виделок по тарілках.
— Чому зараз? — спитав син. — Чому ти чекав усі ці роки, щоб розповісти мені?
— Через неї, — Ісаак подивився нагору в бік кімнати, де спала Роза. — Ти подобаєшся їй, вона подобається тобі. Ти робиш помилку зараз, а жити з цим доведеться до кінця твоїх днів.
— Чому ти вважаєш, що вона — помилка?
— Деякі чоловіки не помічають цього навіть під власним носом.
— Чи була моя мати твоєю помилкою?
— А я був її помилкою. Я бачив, як вона зростала. Протягом років ми бачилися в церкві. Вона сиділа у своїх чудових капелюшках, завжди була привітною до мене, але й байдужою одночасно. Але потім, одного дня, наче раптово побачила мене. І вирішила, що я вартий її уваги, — він потягнувся по глечик і вкотре наповнив свій келих. — А через одинадцять років вона опинилась у пастці на цій огидній фермі з хворим хлопчиком. Звісна річ, простіше за все втекти. Залишити все позаду і розпочати яскраве життя з новим чоловіком. — він поставив глечик, а його погляд знову піднявся до кімнати, де спала Роза. — їхні слова нічого не варті, ось що я тобі скажу. Дівчина приходить з миленьким личком. Але що за ним ховається?
— Ти помиляєшся щодо неї.
— Я помилявся щодо твоєї матері. Я лише хочу захистити тебе від такого самого удару.
— Я кохаю цю дівчину. І хочу з нею одружитися.
Ісаак засміявся.
— Я одружився з коханою жінкою І ти бачиш, що з цього вийшло, — він підняв келих, але рука зупинилась на півдорозі. Він повернувся і поглянув на двері
Хтось стукав.
Вони обмінялись здивованими поглядами. Була вже глибо ка ніч, не час для сусідських візитів.
Насупивши брови, Ісаак узяв лампу й пішов відчиняти двері. Вітер увірвався всередину і мало не загасив лампу. Ісаак стояв на порозі й дивився на тих, хто стояв на його ґанку.
— Містере Маршалл, — сказав чоловік, — ваш син тут? Почувши цей голос, Норріс одразу підхопився на ноги.
— Що вам від нього потрібно? — спитав Ісаак. Він раптом відступив, і два чоловіки, відштовхнувши його, увірвалися до кухні.
— Ось ви де, — вигукнув містер Претт, помітивши Норріса.
— Що це все означає? — вимагав пояснень Ісаак.
Вартовий Претт кивнув своєму супутнику, і той став позаду Норріса так, наче мав намір запобігти його втечі.
— Ви повертаєтеся з нами до Бостона.
— Як ви насмілилися вдертися до мого будинку! — сказав Ісаак. — Хто ви такі?
— Нічна варта, — погляд Претта не відривався від Норріса. — Екіпаж чекає, містере Маршалл.
— Ви заарештовуєте мого сина?
— Він, певна річ, уже пояснив вам причини.
— Я нікуди не поїду, доки не дізнаюся, у чому мене звинувачують.
Чоловік позаду штовхнув Норріса так сильно, що той налетів на стіл. Глечик з яблучним бренді впав на підлогу і розлетівся вщент.
— Припиніть! — закричав Ісаак. — Навіщо ви це робите?
— Ви обвинувачуєтесь у вбивстві, — оголосив Претт. — У вбивстві Аґнес Пул, Мері Робінсон, Натаніеля Беррі. А тепер і містера Ебена Тейта.
— Тейта? — Норріс витріщився на нього. Тепер убили і свояка Рози? — Мені нічого не відомо про це вбивство. І вже точно його скоїв не я.
— Ми маємо всі необхідні докази. А тепер мій обов’язок доставити вас у Бостон, де ви постанете перед судом, — Претт кивнув іншому вартовому. — Забирайте його.
Норріса потягли на вихід, і коли вони вже були біля дверей, він почув крик Рози:
— Норрісе!
Хлопець повернувся і зустрів її наляканий погляд.
— Іди до доктора Гренвілла. Розкажи йому, що сталося, — устиг крикнути юнак перед тим, як його витягли з будинку в ніч.
Юнака заштовхали до екіпажа, і Претт подав кучерові сигнал, двічі важко вдаривши по стелі. Вони рушили в напрямку дороги на Бельмут, яка виводила на бостонський шлях.
— Тепер навіть доктор Гренвілл не зможе нічого заподіяти, — сказав Претт, — проти таких доказів.
— Яких доказів?
— А ви не здогадуєтесь? Авжеж, це речі у вашій кімнаті.
Норріс розгублено похитав головою.
— Не розумію, про що ви говорите.
— Банка, містере Маршалл. Я вражений, що ви зберігали таку річ.
Інший вартовий, що сидів навпроти них, пильно подивився на Норріса і гаркнув:
— Ти хворий покидьок!
— Не щодня знаходиш людські обличчя, які зберігають у банках з віскі, — сказав Претт. — Але якби й залишалися якісь сумніви, ми знайшли і вашу маску також. Усе ще забризкану кров'ю. Грали з нами у небезпечну гру, так? Описували ту маску, яку самі ж і носили.