— Так, сер, — пробурмотіла Роза.
— Гадаю, вас шукає місіс Фьорбуш, — він повернувся до будинку.
Вона подивилася вулицею Бікон. Собака зник.
33
Було близько опівночі, коли будинок нарешті полинув у тишу.
Лежачи на своєму ліжечку в кухні, Роза чекала, коли нагорі стихнуть голоси, а підлога припинить скрипіти від кроків. Аж тоді вона вислизнула з-під ковдри і накинула свій плащ. Жінка тихо вийшла через задні двері і пішла вздовж будинку. Але коли Роза майже дісталася переднього подвір’я, вона почула гуркіт екіпажа, який зупинився перед будинком, і відскочила назад у темряву.
Хтось постукав у вхідні двері.
— Лікар! Нам потрібен лікар!
За хвилину двері відчинились, і доктор Гренвілл спитав:
— Що трапилось?
— Пожежа, сер, на верфі Генкока! Дві будівлі у вогні, а скільки поранених, ми навіть не знаємо. Доктор С’ювол просить про вашу допомогу. Мій екіпаж чекає на вас, сер, якщо ви поїдете зараз.
— Так, я лише візьму свою валізу.
Незабаром вхідні двері грюкнули, і карета поїхала геть.
Роза вийшла зі своєї схованки і прослизнула через браму на вулицю Бікон. Попереду, на видноколі, нічне небо було освітлене тривожним червоним кольором. Перекошений фургон проїхав повз неї, рухаючись у бік палаючої верфі, а два хлопці, прагнучи побачити пожежу, бігли за ним. Вона не рушила за ними. Натомість Роза пішла вгору схилом Бікон Гілу у напрямку району, відомого як Вест-Енд.
За двадцять хвилин вона проникла на подвір’я стайні й легко відчинила двері клуні. У темряві Роза почула тихе квоктання курей, відчула запах коней та аромат сіна.
— Біллі! — покликала вона тихо.
Хлопчина не відповів. Але десь нагорі, у сіннику, заскавчав собака. У темряві Роза дісталася вузької драбини і видерлася нею нагору. Кволий силует Біллі вимальовувався на тлі вікна. Він стояв і дивився на червоне сяйво на сході.
— Біллі, — прошепотіла вона.
Він повернувся до неї.
— Міс Розо, погляньте. Там пожежа.
— Я знаю, — жінка підійшла до нього, а пес підскочив, щоб лизнути їй руку.
— Вона більшає. Як ви гадаєте, полум’я може перекинутись аж сюди? Чи варто мені принести цеберко води?
— Біллі, мені треба тебе дещо запитати.
Але він не звернув на неї уваги, його погляд був прикутий до сяйва пожежі. Роза торкнулась його руки і відчула, що хлопець тремтить.
— Це на верфі, — сказала вона, — пожежа не зможе дійти так далеко.
— Так, може. Я бачив, як вогонь стрибнув на мого татка просто з даху. Якби я мав цеберко, я б міг його врятувати. Якби ж я тільки мав цеберко.
— Твого батька?
— Він згорів дотла, міс Розо, як пересмажене м’ясо. Коли запалюєте свічку, завжди тримайте цеберко з водою поруч.
Сяйво на сході збільшилось, полум’я стрибало вгору, шпиляючи небо помаранчевими вилами. Хлопець позадкував від вікна, наче готувався втекти.
— Біллі, мені треба, щоб ти пригадав дещо. Це дуже важливо.
Він не відводив погляду від вікна, наче боявся повернутися спиною до ворога.
— Тієї ночі, коли народилася Меггі, кінь з фаетоном приїхав до лікарні, щоб забрати її. Сестра Пул сказала, що це був хтось із дитячого притулку, але вона збрехала. Я гадаю, вона переказала щось батькові Меггі. Її справжньому батькові.
Він усе ще не зважав.
— Біллі, я бачила твого собаку біля лікарні тієї ночі, тож я знаю, що ти теж там був. Ти мусив бачити фаетон на подвір’ї, — вона схопила його руку. — Хто приїздив забрати дитину?
Він нарешті подивився на неї, і в сяйві за вікном вона побачила спантеличене обличчя підлітка.
— Я не знаю. Це сестра Пул написала записку.
— Яку записку?
— Ту, що вона сказала мені віддати йому.
— Вона сказала тобі передати послання?
— Сказала, що отримаю пів долара, якщо впораюсь швидко.
Вона пильно подивилась на хлопця. Хлопця, який не вмів читати. Не було кращого посильного, ніж Тупий Біллі. Він з радістю виконував будь-яке доручення за кілька монет і поплескування по спині.
— Куди ти поніс її записку? — спитала Роза.
Його погляд знову повернувся до полум’я.
— Воно зростає. Воно наближається.
— Біллі, — вона потрусила його руку, — покажи мені, куди ти відніс записку.
Він кивнув, відступаючи від вікна.
— Це у протилежний бік від пожежі. Там буде безпечніше.
Він рушив драбиною вниз, вийшов з клуні. Пес біг за ними, помахуючи хвостом, коли вони сходили північним схилом Бікон Гілу. Біллі постійно зупинявся, щоб подивитися на схід і переконатися, чи полум’я не женеться за ними.