Роза почула неквапливий цокіт кінських копит по мосту. Що міг подумати вершник, коли проїздив повз карету, яка стояла на узбіччі мосту? Чи кинув він швидкий погляд на чоловіка та жінку, які стояли біля перил і дивились на воду? Чи подумав він, що Елайза та Б’юрк були коханцями, які потайки зустрілися на цьому безлюдному місці? Почав гавкати собака Біллі, і вона почула, як він шкрябає карету, намагаючись дістатися свого мертвого хазяїна. Чи помітив вершник цю дивну деталь? Пес, який гавкає та шкрябає карету, і пара, що безтурботно стоїть, відвернувшись до води, і не звертає на нього жодної уваги?
Роза намагалася покликати на допомогу, але не могла набрати достатньо повітря, і її голос був приглушений важкою промасленою тканиною, що накривала її та Біллі. І собака, той галасливий собака, продовжував гавкати та шкрябати. За його шумом було геть не чути тих слабких криків, на які вона була спроможна. Дівчина почула, як кінь побіг риссю, а потім стукіт копит поступово стихнув. Вершник так і не здогадався, що його неуважність щойно призвела до смерті жінки.
Дверцята карети відчинилися.
— Прокляття! Мені здається, я щось почула. Один із них ще живий, — вигукнула Елайза.
Промаслену тканину відкинули. Чоловік схопив тіло Біллі і витяг з карети. Роза набрала повні груди повітря і закричала, її крик одразу ж обірвала товста рука, яка затиснула їй рот.
— Подайте мій ніж, — сказав Б’юрк Елайзі, — зараз я заткну їй пельку.
— Ніякої крові в кареті. Просто кидайте її у воду, перш ніж хтось іще з’явиться.
— А що, як вона вміє плавати?
Відповіддю на його питання був тріск одягу, це Елайза розірвала спідницю Рози на стрічки. З жорстокою спритністю вона зв’язала дівчині щиколотки. Жмут тканини запхали їй до рота, потім чоловік зв’язав її зап’ястки.
Пес, що досі гавкав, почав шаленіти. Він бігав навколо карети й вив, але не підходив, щоб вони не вдарили його.
— Кидайте її у воду, — сказала Елайза, — бо цей собака зараз точно приверне увагу когось іще... — вона замовкла. — Ще хтось їде.
— Де?
— Кидайте швидше, доки вони нас не побачили.
Роза схлипнула. Чоловік витягнув її з карети. Вона звивалась у його руках, її волосся хльостало його по обличчю. Дівчина намагалася вирватись. Але руки чоловіка були надто міцними, і для нього було вже надто пізно зволікати з тим, що він збирався робити. Коли Б’юрк ніс її до перил, вона мигцем побачила Біллі, який лежав мертвий біля карети. Його собака присів поруч з ним. Роза побачила Елайзу, її волосся було розпатлане і розвівалося на вітрі. Вона побачила небо, зірки було ледве видно крізь хмари диму.
Потім вона почала падати.
35
Норріс почув сплеск навіть із Лечмер Пойнту. Він не помітив, що саме тільки-но впало у воду, але бачив карету, яка стояла на мосту попереду. І почув виття собаки.
Коли він під’їхав, то побачив тіло хлопчика, яке у незграбній позі валялося біля заднього колеса карети. Чорний собака сидів поруч з ним, витріщивши зуби, наче не дозволяючи чоловікові та жінці підійти до людини, що впала. Це був пес Біллі.
— Ми не змогли вчасно зупинити коня, — крикнула жінка, — це жахлива випадковість! Хлопчик вибіг просто перед нами, і... — вона замовкла, коли з подивом упізнала Норріса, який зістрибнув з фаетона. — Містере Маршалл?
Норріс рвонув на себе дверцята карети, але не побачив Розу всередині. Він підняв з підлоги стрічку, відірвану від одягу. Від жіночої спідниці.
Він повернувся до Елайзи, яка мовчки витріщалася на нього.
— Де Роза? — спитав Норріс. Він поглянув на Косоокого Джека, який задкував, готуючись до втечі.
Той сплеск. Вони жбурнули щось у воду.
Норріс підбіг до перил і почав вдивлятись у ріку. Він бачив брижі води, срібні у місячному сяйві. А потім здригнувся, коли щось з’явилось на поверхні, а тоді щезло знову.
Роза.
Норріс видерся на перила. Колись він уже пірнав у ріку Чарльз. Тоді він покірно довірив свою долю провидінню. Цього разу він не довіряв нікому. Коли чоловік стрибнув з мосту, він витягнув руки так, наче хотів схопитися за останній шанс на своє щастя. Він врізався у воду, яка виявилася такою холодною, що він від несподіванки відкрив рота і одразу ж наковтався. Норріс випірнув на поверхню, несамовито кашляючи. Затримався лише для того, щоб зробити кілька глибоких вдихів і видихів. Потім знову занурився під воду.
Він наосліп махав руками у темряві, сподіваючись зачепити бодай що-небудь: руку чи ногу, клаптик одягу або пасмо волосся. Але його руки знаходили лише воду. Задихаючись, він знову випірнув на поверхню. Цього разу він почув чоловічі крики на мості над ним: