— Десять років тому, — сказав Венделл. — Це не тоді, коли...
— Коли зникла мати Норріса, — сказала Роза. Вона зробила тремтячий вдих, перший натяк на сльози з’явився в її голосі. — Якби Норріс лише знав! Це б усе змінило для нього, він би знав, що мати любила його. Що вона його не покинула, а її було вбито.
— Я не маю слів на своє виправдання, міс Конноллі, — сказав Гренвілл. — Я все життя прожив у гріху. Тепер маю його спокутувати і збираюсь це зробити, — він пильно подивився на Розу. — Тепер, здається, десь є маленька дівчинка, якій потрібен дім. Дівчинка, яку я присягаюся вам забезпечити комфортом та всіма перевагами.
— Я дуже сподіваюся, що ви дотримаєте слова, — сказала Роза.
— Де вона? Ви відведете мене до моєї доньки?
Роза зустрілась з ним поглядами.
— Коли буде слушний час.
У вогнищі згасло полум’я. Перший промінець світанку осяяв небо.
Констебль Лайонз підвівся зі свого стільця.
— Змушений покинути тебе, Альдусе. Щодо Елайзи — це твоя родина, і тобі вирішувати, як вчинити. На цю мить увага суспільства прикута до містера Джека Б’юрка. Сьогодні він — головне чудовисько. Але невдовзі, я впевнений, натовп дивитиметься на когось іншого. Це те, що я вивчив про суспільство: його жага до чудовиськ невпинна.
Він кивнув на прощання і покинув будинок.
За хвилину Венделл теж підвівся, щоб піти. Його вторгнення у цей будинок тривало надто довго, і він украй прямолінійно висловлював свої думки. Тож, коли він прощався з доктором Гренвіллом, який і не поворухнувся, а залишився на стільці, дивлячись на попіл, у його голосі лунали нотки вибачення.
Роза пішла за Венделлом до фоє.
— Ви були справжнім другом, — сказала вона. — Дякую вам за все, що ви зробили.
Вони обійнялися, незважаючи на прірву, яка пролягала між класами, з яких вони походили. Норріс Маршалл об’єднав їх. А тепер горе через його загибель пов’язало їх назавжди.
Венделл майже вийшов за двері, коли зупинився і повернувся до неї.
— Як ви дізналися, — спитав він, — якщо навіть Норріс не знав?
— Що доктор Гренвілл — його батько?
— Так.
Вона взяла його за руку.
— Ходімо зі мною.
Дівчина повела його сходами на другий поверх. У темному коридорі зупинилась, щоб засвітити лампу і піднести її до одного з портретів, що висіли на стіні.
— Дивіться, — сказала вона, — ось як я дізналася.
Венделл пильно подивився на зображення темноволосого молодого чоловіка, який стояв поруч зі столом. Його рука спочивала на людському черепі. Карі очі дивилися просто на Венделла, ніби кидали йому виклик.
— Це портрет Альдуса Гренвілла, коли йому було дев’ятнадцять років, — сказала Роза. — Так мені сказала місіс Фьорбуш.
Венделл не міг відірвати погляду від картини.
— Я не помічав цього раніше.
— Я побачила це одразу. І не мала жодних сумнівів, — Роза роздивлялася портрет молодого чоловіка, і її губи розтягли— ся у сумній усмішці. — Ти завжди упізнаєш того, кого кохаєш.
36
Чудова карета доктора Гренвілла везла їх на захід дорогою на Бельмонт. Вони їхали повз ферми та вітряні поля, які Розі тепер були знайомі. Це був неймовірно гарний день, а сніг блищав під чистим небом так само, як і лише два тижні тому, коли вона йшла цією дорогою вперше. Ти крокував поруч зі мною, Норрі. Якщо заплющу очі, я майже зможу повірити, що й зараз ти тут, зі мною.
— Ще далеко? — спитав Гренвілл.
— Ще трохи, сер, — Роза розплющила очі й примружилась від яскравого сонячного світла. І від гіркої правди: Але я вже ніколи тебе не побачу. Я скучатиму за тобою кожен божий день свого життя.
— Це місця, де він виріс, чи не так? — спитав Гренвілл. — Уздовж цієї дороги.
Вона кивнула.
— Скоро ми проїжджатимемо ферму Геппі Комфорт. Вона мала кульгаве теля, яке забрала до будинку. А потім воно виросло і було їй таким близьким, що вона не змогла його забити. Наступна за нею — ферма Езрі Гатчинсона. Його дружина померла від тифу.
— Звідки ви все це знаєте?
— Норріс розповідав мені, — і вона ніколи цього не забуде. Усе своє життя вона пам’ятатиме кожне слово, кожен момент.
— Ферма Ісаака Маршалла теж на цій дорозі?
— Ми не їдемо на ферму Ісаака Маршалла.
— Тоді куди?
Вона показала вперед, де щойно з’явився охайний сільський будиночок.
— Я вже бачу цей будинок.
— Хто там живе?
Людина, яка була більш добра та щедра до Норріса, ніж власний батько.