Норріс увійшов слідом за С'юволом крізь дальні двері до кімнати, де стіл уже чекав на дорогоцінний товар. Він обережно поклав труп. Джек піднявся нагору останнім і став з іншого боку стола. Його важке дихання було добре чути у тиші цього приміщення.
С’ювол підійшов до стола й відкинув край брезенту.
У мерехтінні ліхтаря обличчя дівчини мало такий вигляд, наче життя і тепло повернулись у нього. Мокрими завитками волосся стікала дощова вода і блищала на щоках, наче сльози.
— Так, вона у доброму стані, — пробуркотів доктор С’ювол і далі відкинув брезент, відкривши голий тулуб. Норріс придушив у собі порив відштовхнути руку чоловіка й запобігти нарузі над дівочою цнотою. Він з огидою спостерігав за хтивим блиском Джекових очей, за запалом, з яким той аж нахилився, щоб краще роздивитися тіло. Опустивши погляд на її обличчя, Норріс подумки сказав: «Вибач, що ти маєш зазнавати такого приниження».
С’ювол розпрямився й кивнув:
— Вона мені підходить, містере Б’юрк.
— До того ж з нею можна добряче розважитися, — сказав Джек з посмішкою.
— Ми робимо це не заради розваг, — відповів на це С’ювол, — вона послугує вищій меті. Просвітництву.
— О, звісно, — вигукнув Джек, — то де мої гроші? Я б хотів отримати платню за все це просвітництво, яке я вам постачаю.
С’ювол витяг маленький мішечок з тканини і простяг Джеку.
— Ваша платня. Отримаєте стільки ж, коли принесете ще одного.
— Тут лише п’ятнадцять доларів. Ми домовлялися на двадцять.
— Сьогодні вам знадобилися послуги містера Маршалла. П’ять доларів підуть на рахунок його навчання. Разом це двадцять.
— Я, чорт забирай, знаю скільки це разом, — буркнув Джек і сховав гроші до кишені, — але цього недостатньо за те, що я вам постачаю.
— Упевнений, що я можу знайти іншого викрадача трупів, який буде вельми задоволений моєю платнею.
— Але не такого, хто б міг привозити їх такими свіжими. Усе, що ви отримаєте, це шматок гнилого м’яса, повного хробаків.
— Моя платня становить двадцять доларів за екземпляр. Потребуєте ви допомоги чи ні — це ваше рішення. Але я маю сумніви щодо того, що містер Маршалл погодиться працювати без гідної платні.
Джек кинув ображений погляд на Норріса.
— Він — мої м’язи, от і все. Ніхто, окрім мене, не знає, де їх шукати.
— То продовжуйте шукати їх для мене.
— Що ж, добре. У мене буде один для вас, — Джек повернувся, щоб піти. У дверях він зупинився і неохоче подивився на Норріса, — у «Чорному лонжероні» у четвер увечері. О сьомій, — рявкнув він і вийшов. Було чутно його важкі кроки сходами, а потім грюкнули двері.
— Невже немає більше нікого, хто б міг вам допомогти, — спитав Норріс, — окрім цього негідника?
— На жаль, саме з такими нам доводиться мати справу. Усі викрадачі трупів подібні. Якби наші закони були цивілізованими, паразити на кшталт цього покидька взагалі б не мали роботи. Але поки що ми змушені мати справу з такими, як містер Б’юрк, — С’ювол знову підійшов до стола й подивився на дівчину. — Принаймні він примудряється діставати принадні трупи.
— Я б залюбки погодився на будь-яку іншу роботу, замість цієї, докторе С’ювол.
— Але ж ви хочете стати лікарем, чи не так?
— Так, але не працюючи з тим чоловіком. Чи не маєте іншого завдання для мене?
— Зараз коледж не має нагальнішої проблеми за нестачу екземплярів.
Норріс подивився на дівчину і тихо сказав:
— Гадаю, що вона навіть уявити не могла, що стане екземпляром.
— Усі ми екземпляри, містере Маршалл. Відкиньте душу, а будь-яке тіло подібне до іншого. Серце, легені, нирки. Під шкірою, навіть у такої привабливої дівчини, усе те саме. Звісно, це трагедія — померти у такому юному віці, — доктор С’ювол жваво накинув брезент на труп, і той обережно вкрив її тонкий стан, — але, мертва, вона послужить шляхетній меті.
4
Розу розбудив стогін. Інколи вночі вона засинала на стільці коло ліжка Аурнії. Тепер підняла голову, шия боліла. І раптом дівчина побачила, що очі її сестри розплющені, а обличчя скривлене від болю.
Роза випрямилася:
— Аурніє?
— Я більше не витримаю. Якби ж я тільки могла зараз померти!
— Люба, не кажи так!
— Морфін не допомагає мені.
І тут Роза побачила свіжу пляму крові на простирадлі Аурнії. Дівчина перелякалась і підхопилася на ноги.
— Я покличу медсестру.
— І священника, Розо. Будь ласка!
Роза вибігла з палати. Гасові ліхтарі слабо світили у пітьмі, і їх полум’я колихалося, коли вона пробігала повз.