Незабаром вона повернулася разом із сестрою Робінсон і сестрою Пул. Яскраво-червона пляма на простирадлі збільшилася і продовжувала рости. Міс Пул перелякано подивилась на кров і різко повернулася до іншої медсестри:
— Її треба негайно доправити до операційної.
Не було часу посилати по доктора Крауча, замість цього покликали молодого лікаря Беррі, який мешкав у лікарняному підвалі. Світле волосся сонного доктора Беррі було розпатлане, а очі налиті кров'ю, коли він увійшов до операційної, куди швидко перевезли Аурнію. Він одразу зблід, побачивши таку кількість крові.
— Треба поспішати, — вигукнув він, копирсаючись у своїй валізі з інструментами, — треба звільнити матку. Дитиною, можливо, доведеться пожертвувати.
Аурнія страдницьки заголосила, протестуючи:
— Ні, моя дитина має жити!
— Притисніть її, — наказав він, — це буде боляче.
— Розо, — благала Аурнія, — не дай їм убити мою дитину!
— Міс Конноллі, залиште приміщення, — буркнула Аґнес Пул. — Ні, вона нам знадобиться, — відрізав доктор Беррі.
— Ми удвох триматимемо пацієнтку.
— Навіть вам із сестрою Робінсон може не вистачити сил, коли я почну.
Аурнія корчилася від болю, коли знову почалися перейми, а її стогін перейшов у крик:
— О боже, як боляче!
— Притисніть її руки, міс Пул, — наказав доктор Беррі. Він подивився на Розу. — А ви, дівчино, її сестра?
— Так, сер.
— Підійдіть сюди і заспокоюйте її. Допомагайте тримати її, якщо знадобиться.
Роза вся тремтіла, але підійшла ближче до ліжка. Залізний аромат крові був непереборним. Матрац геть просякнув червоною рідиною. Стегна Аурнії, якими стікала кров, були повністю відкриті. Було не на часі думати про збереження її благопристойного вигляду, бо мова йшла про збереження її життя.
Одного погляду на мертвотно бліде обличчя молодого доктора Беррі було достатньо для Рози, щоб зрозуміти — ситуація жахлива. А він був такий молодий, безсумнівно, надто молодий для такого критичного моменту. На його верхній губі лише з’явився натяк на вуса. Його хірургічні інструменти невдовзі були висипані зі скриньки на низький стіл, щоб легше було знайти необхідний. Це виявився страхаючий пристрій, вірогідно, сконструйований для тілесних ушкоджень і дроблення.
— Не робіть боляче моїй дитині, — простогнала Аурнія, — благаю.
— Я спробую зберегти вашій дитині життя, — сказав доктор Беррі, — але мені потрібно, щоб ви лежали дуже рівно, мадам. Ви розумієте?
Аурнія відповіла слабим кивком.
Дві медсестри прив’язали руки Аурнії, потім стали з обох боків ліжка, кожна стискала ногу.
— А ви, дівчино, тримайте її плечі, — наказала Розі сестра Пул, — тримайте їх притиснутими до ліжка.
Роза підійшла до узголів’я ліжка і поклала руки на плечі Аурнії. Молочно-біле обличчя сестри піднялося до неї, довге руде волосся розсипалося подушкою, зелені очі були великі від жаху. Холодний піт виступив від страху і блищав на шкірі. Раптом її обличчя скривилося від болю, і вона спробувала підвестися, але змогла лише підняти голову.
— Тримайте її рівно! Тримайте її! — наказав доктор Беррі. Схопивши свої жахливі щипці, він просунув їх між стегон Аурнії, і Розі трохи полегшало від того, що їй було не видно, що він ними робив. Аурнія пронизливо репетувала так, наче саму її душу відривають від тіла. Несподівано червоний струмінь бризнув молодому лікареві в обличчя, і він відскочив назад, його сорочкою стікала кров.
Голова Аурнії впала на подушку, вона лежала захекана, її крики послабшали до тихого скиглення. У раптовій тиші пролунав інший звук. Дивне нявкотіння поступово перетворилося на крик.
Дитина. Дитина жива!
Лікар простягнув руки, на яких він тримав новонароджену дівчинку зі смужками крові на синюшній шкірі. Він віддав дитину сестрі Робінсон, і вона швидко загорнула немовля, яке голосило ще дужче, у рушник.
Роза подивилася на сорочку лікаря. Так багато крові. Куди б вона не поглянула — на матрац, простирадла, підлогу — усюди була кров. Роза подивилася на сестру і побачила, що її губи ворушаться, але через крики немовляти вона не могла розчути слів.
Сестра Робінсон піднесла сповиту дитину до ліжка Аурнії.
— Ось ваша маленька донечка, місіс Тейт. Подивіться, яка вона гарна!
Аурнія спробувала сфокусуватися на своїй новонародженій доньці.
— Маргарет, — прошепотіла вона і несподівано розридалася. Це було ім’я їхньої матері. Якби ж вона тільки була жива, щоб побачити свою першу онуку.
— Скажи йому, — прошепотіла Аурнія, — він не знає.
— Я сповіщу його. Це змусить його прийти, — сказала Роза.