— Ти мусиш сказати йому, де я.
— Він знає, де ти.
Ебен просто не переймається.
— Кровотеча дуже сильна, — доктор Беррі занурив руку між стегон Аурнії, але вона була надто виснажена і лише ледь здригнулася від болю, — але я не відчуваю плаценти, що затрималася.
Він згорнув убік свої брудні інструменти, і щипці зі стукотом упали на підлогу. Притискаючи руками живіт Аурнії, лікар розтирав плоть, із зусиллям масажував черево. Кров продовжувала сочитися на простирадло, пляма ставала дедалі більшою. Він підвів очі, і в його погляді промайнув перший спалах паніки.
— Холодної води! — наказав доктор. — Такої холодної, наскільки це можливо. Нам потрібні компреси. Та ріжки.
Сестра Робінсон поклала сповите немовля в ясла і стрімко вибігла з кімнати, щоб якомога скоріше виконати доручення лікаря.
— Він не знає, — простогнала Аурнія.
— Вона мусить лежати тихо, — наказав доктор Беррі, — вона посилює кровотечу.
— Поки я жива, хтось має сказати йому, що в нього є дитина.
Двері відчинилися, і сестра заскочила з мискою води.
— Така холодна, яку я змогла знайти, докторе Беррі, — сказала вона.
Лікар намочив рушник, викрутив його і наклав холодний компрес на живіт пацієнтки.
— Дайте їй ріжки!
У колисці немовля плакало все дужче, пронизливо репетуючи з кожним своїм подихом. Сестра Пул бовкнула:
— Заради Бога, винесіть її звідси!
Сестра Робінсон потяглася до новонародженої, але сестра Пул різко крикнула:
— Не ти! Ти знадобишся мені тут. Дай їй, — вона подивилася на Розу. — Візьміть свою племінницю та заспокойте її. Ми маємо займатися вашою сестрою.
Роза взяла волаючу дитину й пішла до дверей. Там вона зупинилась і повернулася до сестри. Губи Аурнії зблідли ще дужче, обличчя теж втрачало останні фарби, вона нечутно вимовляла якісь слова.
«Будь ласка, Боже, будь милосердним. Якщо ти чуєш цю молитву, збережи життя моєї сестри».
Роза вийшла з кімнати. У похмурому коридорі вона заходилася гойдати немовля, але воно не заспокоювалося. Тоді вона засунула свій палець до рота маленької Маргарет, беззубі ясна схопили його, і маля почало смоктати. Нарешті стало тихо. Холодний протяг увірвався до темного коридору і загасив дві лампи. Лише одна продовжила світити. Роза подивилася на зачинені двері, які відділяли її від єдиної у всьому світі рідної душі.
«Ні, тепер з’явилася ще одна, — подумала дівчина і поглянула на крихітку Маргарет, — ти».
Під світлом єдиної лампи, яка ще горіла, Роза стояла і роздивлялася світле і ніжне волосся дитини. Повіки все ще були підпухлі після болю при народинах. Дівчина дивилася на п’ять маленьких пальчиків, чудову округлість бездоганної ручки, заплямованої хіба лише маленькою родимкою у формі серденька на зап’ястку.
«То ось яке воно — нове життя, — подумала Роза, дивлячись на спляче немовля, — таке рум’яне, таке тепле».
Вона поклала долоню на маленькі груди і крізь рушник відчула биття її серця, швидкого, як у пташки.
«Яка чудова дівчинка, — подумала Роза, — моя Меггі».
Раптово двері відчинилися й випустили трохи світла у коридор. Сестра Пул вийшла з кімнати і зачинила за собою двері. Вона зупинилась і з подивом поглянула на Розу, наче не очікувала її тут побачити.
Боячись найгіршого, Роза питально вигукнула:
— Моя сестра?
— Вона ще жива.
— А її стан? Вона буде?..
— Кровотечу зупинено, це все, що я можу вам сказати, — різко кинула сестра Пул. — А тепер віднесіть дитину до палати. Там тепліше, а тут протяг. Це не місце для новонародженої.
Вона повернулася і швидко пішла коридором.
Роза і сама тремтіла. Вона поглянула на Меггі й подумала: «Так, тут надто холодно для тебе, бідолашна дитинко». Дівчина віднесла немовля до загальної палати і сіла на свій старий стілець коло порожнього ліжка Аурнії. Вона не спала, ніч спливала, а дитина дивилася свої перші сни у неї на руках. Вітер рвався у вікна, дощ зі снігом стукали по склу, а новин про стан Аурнії все ще не було.
Із вулиці почувся гуркіт коліс по бруківці. Роза визирнула у вікно. У двір заїхав і зупинився фаетон, навіс приховував обличчя кучера. Кінь зненацька налякано захропів і забив копитом, наче хотів утекти від якоїсь невідомої загрози. За секунду Роза побачила, що так налякало тварину. Великий вуличний пес біг подвір'ям, його силует рішуче рухався бруківкою, яка блищала від дощу та снігу.
— Міс Конноллі.
Заскочена зненацька Роза повернулась і побачила Аґнес Пул. Жінка просковзнула до палати так тихо, що дівчина не почула її наближення.