— Дайте мені дитину.
— Але вона так міцно спить.
— Ваша сестра не в змозі годувати дитину. Вона надто слабка. Я дозволила собі домовитися про неї.
— З ким домовитися?
— По неї приїхали з дитячого притулку. Вони знайдуть їй годувальницю. А можливо, навіть гарний дім.
Роза дивилася на медсестру, не вірячи своїм вухам.
— Але ж вона не сирота! У неї є матір!
— Матір, яка, скоріше за все, не виживе, — сестра Пул простягла свої руки, як хижі лапи, — дайте дитину мені. Це заради її ж блага. Ви, певна річ, не зможете подбати про неї належним чином.
— У неї також є батько. Ви не спитали його.
— І як би я це могла зробити? Він навіть не потурбувався з’явитися.
— Аурнія згідна на це? Дайте мені з нею поговорити.
— Вона непритомна і не зможе нічого сказати.
— Тоді я скажу за неї. Це моя племінниця, міс Пул, член моєї родини, — Роза міцніше притиснула дитину, — і я не віддам її сторонній людині.
Обличчя Аґнес Пул було жорстким і рішучим. Роза злякалася, що медсестра збирається вирвати немовля з її рук. Натомість жінка повернулася і пішла з палати геть, її спідниця клацала застібками з кожним кроком. Потім гучно зачинилися двері.
Було чутно, як на лікарняному подвір'ї кінь нервово стукав копитами по бруківці.
Роза знову підійшла до вікна і побачила, як Аґнес Пул вийшла з тіні хідника і підійшла до фаетона, який чекав на неї, щоб поговорити з тим, хто був усередині. За мить кучер змахнув батогом, і кінь побіг уперед. Коли екіпаж зник за брамою, Аґнес Пул залишилася стояти на самоті, її темний силует окреслювався на тлі блискучої бруківки подвір’я.
Роза поглянула на немовля і побачила у сплячому обличчі зменшену копію своєї любої сестри.
Ніхто тебе у мене не забере. Принаймні поки я дихаю.
5
— Дякую вам, докторко Айлс, що так швидко знайшли час для зустрічі.
Джулія опустилася на стілець в офісі медичної експертки. Вона потрапила до цього охолодженого приміщення просто з-під пекучого сонця і тепер дивилася на жінку з іншого боку столу, цілком розслаблену в прохолодному середовищі. Окрім зображень квіточок у рамках, що висіли на стіні, офіс Мори Айлс був напрочуд діловим: теки та записники, мікроскоп та стіл, на якому не було місця безладу. Джулії було незручно на стільці, вона почувалася наче під лінзою мікроскопа.
— Можливо, до вас нечасто звертаються з такими проханнями, але мені справді потрібно знати. Заради власного спокою.
— Вам треба було поговорити з докторкою Петрі, — сказала Айлс. — Скелет — це справа судової антропології.
— Я тут не через скелет. Я вже розмовляла з докторкою Петрі, але вона не сказала мені нічого нового.
— То чим я вам можу допомогти?
— Коли я купувала будинок, агентка з продажу розповіла мені, що попередньою власницею була старша жінка, яка померла вдома. Усі вважали, що смерть була природна. Але кілька днів тому сусіди згадали, що довкола сталося кілька нічних крадіжок зі зломом. А минулого року бачили чоловіка, який їздив дорогою то вгору, то вниз, наче придивлявся до будинків. Тож тепер я починаю думати: що, як...
— Що, як це була не природна смерть? — закінчила за неї Айлс. — Саме це ви хотіли запитати, чи не так?
Джулія зустрілася поглядом із судовою експерткою.
— Так.
— Боюся, що не я робила розтин.
— Але ж мав зберегтися звіт, правда? Там же має бути вказана причина смерті?
— Мені потрібно знати ім’я померлої.
— Воно в мене ось тут, — Джулія потягнулася до своєї сумочки і витягла звідти кілька фотокопій, які простягнула докторці Айлс. — Це її некролог із місцевої газети. Її звали Гільда Чемблетт. А це всі газетні вирізки, які я змогла про неї знайти.
— То ви вже покопалися в цьому?
— Це було у мене на думці весь час, — Джулія стримано посміхнулася, — до того ж цей скелет на моєму подвір'ї... Я трохи занепокоєна, що дві різні жінки померли тут.
— Але між їхніми смертями принаймні сто років.
— Саме минулорічна мене турбує. Особливо після того, як сусіди розповіли мені про пограбування.
Айлс кивнула.
— Я теж вважаю, що тут є про що замислитись. Зараз пошукаю звіт, — вона вийшла з офісу і повернулася за кілька хвилин з текою.
— Розтин робив доктор Костас, — сказала експертка, сіла за свій стіл і розгорнула теку. — Чемблетт Гільда, дев’яносто два роки, знайдена на задньому подвір’ї свого маєтку у Вестоні. Тіло знайшов родич, який був у від’їзді і не навідувався до неї три тижні. Через це неможливо точно встановити, коли саме настала смерть, — Айлс перегорнула сторінку і трохи помовчала. — Світлини не з приємних. Вам не обов’язково їх дивитись.