Незабаром дівчина дісталася «Русалки» і була готова стрибнути на Ебена, наче кішка, і вчепитися нігтями у його обличчя. Вона зупинилась перед входом і зробила кілька глибоких вдихів. Крізь вікно Роза бачила тепле світло каміна і чула крики та регіт. Була спокуса просто піти геть, залишивши його наодинці з випивкою. Аурнія б і так ніколи не дізналася.
Це його остання можливість попрощатися. Ти мусиш це зробити.
Роза штовхнула двері й увійшла до таверни.
Спека від полум’я змусила її відчути поколювання на замерзлих щоках. Вона постояла біля дверей, роздивилася приміщення, де відвідувачі сиділи за столами чи товклися коло бару. За столом у кутку жінка в зеленій сукні з розпатланим чорним волоссям голосно сміялася. Кілька чоловіків повернулися і витріщилися на Розу. Їхні погляди змусили її щільніше запахнути хустину, незважаючи на люту спеку.
— Хочете чогось? — спитав її чоловік, що стояв за барною стійкою. Вона подумала, що це і є містер Сітерлі, який пригостив Тупого Біллі шматком пирога з ягням, без сумніву, лише задля того, щоб здихатися хлопця. — Міс? — знову гукнув чоловік.
— Я шукаю одну людину, — відповіла Роза. Її погляд знову зупинився на жінці в зеленій сукні. Чоловік, що сидів поруч із нею, повернувся і кинув на дівчину презирливий погляд.
Вона підійшла до їхнього столу. Роздивилася жінку ближче й побачила, яка вона насправді відразлива. На корсеті її сукні були плями від напоїв і шматки їжі. Рот жінки відкрився і показав гнилі зуби.
— Тобі треба піти до лікарні, Ебене, — сказала Роза.
Чоловік Аурнії знизав плечима:
— Ти що, не бачиш, який я засмучений?
— Піди до неї, поки ти ще можеш. Поки вона ще жива.
— Про кого це вона говорить, дорогенький? — спитала жінка, смикаючи Ебена за рукав, і Розу мало не знудило від жахливого смороду гнилих зубів.
— Про мою жінку, — буркнув Ебен.
— Ти не казав мені, що одружений.
— То кажу тепер, — він зробив ковток рому.
— Як ти можеш бути таким безсердечним? — обурилася Роза. — Ти не бачив її сім днів. Не прийшов навіть побачити свою доньку!
— Я вже переписав права на неї. Хай жінки з сирітського притулку забирають її.
Приголомшена, Роза витріщилась на нього:
— Ти жартуєш?!
— То я ще маю піклуватися про ту байстрючку? Це єдина причина, чому я одружився з твоєю сестрою. Вона отримала дитину, я виконав свій обов’язок. Але вона не була цнотлива, ця твоя... — його пересмикнуло. — Вони знайдуть їй гарний дім.
— У неї є дім, у неї є родина. Якщо знадобиться, я сама виховуватиму її.
— Ти? — він розсміявся. — Ти п’ять хвилин тому зійшла з корабля, і все, що ти знаєш — це голка й нитка.
— Я знаю достатньо, щоб доглянути власну плоть і кров, — Роза схопила його за руку. — Підводься. Ти підеш зі мною!
Він вирвав руку:
— Відчепися від мене!
— Підводься, покидьку! — обома руками вона потягнула його за руку, і він звівся на ноги. — Їй залишилися лічені години. Навіть якщо ти їй збрешеш, навіть якщо вона тебе не почує, ти скажеш, що любиш її!
Він відштовхнув її і стояв, погойдуючись, геть п’яний. У таверні повисла тиша, було чутно потріскування полум’я в каміні. Ебен роззирнувся і не побачив жодного схвального погляду. Вони всі чули розмову, і ніхто не підтримував його.
Чоловік розпрямився і голосно сказав:
— Не треба лаяти мене, як паскуду. Я йду, — він смикнув свою куртку, поправив комір. — Мені просто треба було допити.
Із високо піднятою головою він виходив з «Русалки», спіткнувся на порозі й ступив за двері. Роза пішла за ним надвір у пронизливий туман. Волога висіла в повітрі, наче крізь неї треба було проштовхуватися. Вони пройшли не більше десятка кроків, коли Ебен різко повернувся обличчям до неї.
Удар відкинув її назад. Роза притислась до якоїсь будівлі, підборіддя пульсувало, біль був такий жахливий, що весь світ на мить занурився в морок. Вона навіть не побачила другого удару. Він збив її з ніг, і дівчина впала на коліна, відчувши, як крижана вода просякає спідницю.
— Це тобі за те, що так розмовляла зі мною перед людьми, — проричав чоловік. Він схопив Розу за руку і потягнув бруківкою у багнюку вузького провулку.
Ще один удар влучив у губи, і вона відчула присмак крові.
— А це за ті чотири місяці, коли я змушений був тебе терпіти. Ти завжди ставала на її бік, ви об’єднувалися проти мене, ви обидві... Мої перспективи змарновано, усе через її вагітність. Гадаєш, вона не благала мене про це? О, ні! Твоя свята сестриця жадала цього. Вона не соромилася показувати мені свої принади. Але товар був несвіжим.