Це була Смерть власною персоною.
Роза втратила здатність говорити від смертельного страху, вона оступилася і мало не впала, ставши на нижню сходинку. Раптово істота кинулася на неї, чорний плащ розвивався, наче крила якогось монстра. Дівчина кинулася бігти, але побачила перед собою вкриту туманом галявину. Місце страти. Якщо побіжу туди, я точно помру.
Вона повернула праворуч і побігла вздовж будівлі. Роза чула, що монстр женеться за нею, його кроки лунали просто позаду.
Дівчина пірнула у провулок і опинилася на лікарняному подвір'ї. Вона побігла до найближчих дверей, але вони були замкнені. Стукаючи у них, Роза голосила про допомогу. Але ніхто не відчинив.
Я у пастці.
Позаду почувся брязкіт гравію по бруківці. Роза повернулася, щоб бодай побачити обличчя нападника. Але все, що вона могла розібрати, був рух чорного силуету у пітьмі. Дівчина притислась до дверей, її дихання переросло в ридання. Вона подумала про мертву жінку на сходах і схрестила руки на грудях у слабкій спробі захистити своє серце.
Тінь наближалася.
Вона покірно повернула обличчя в очікуванні першого удару. Замість того почула голос, який запитував те, що вона не одразу зрозуміла:
— Міс? Міс, з вами все добре?
Вона розплющила очі й побачила силует чоловіка. Позаду нього в темряві було видно слабкий вогник, який ставав дедалі яскравішим. Це був ліхтар, який розгойдувався в руці іншого чоловіка, який наближався до них.
Чоловік з ліхтарем гукнув:
— Хто тут? Агов!
— Венделле, сюди!
— Норрісе? Що за ґвалт?
— Тут молода жінка. Схоже, їй боляче.
— Що з нею сталося?
Ліхтар піднесли ближче, і своїм сяйвом він засліпив Розу. Вона кліпала і вдивлялась в обличчя молодих людей, які розглядали її. Вона упізнала обох, а вони упізнали її.
— Це... це ж міс Конноллі, чи не так? — вигукнув Норріс Маршалл.
Роза кивнула. Її ноги раптом підкосились, вона зісковзнула по стіні і всілася просто на бруківку.
7
Хоча Норріс ніколи раніше не зустрічався з містером Преттом із бостонської Нічної варти, він знав інших подібних до нього людей. Настільки засліплених владою, що вони зовсім не були спроможні усвідомити загальновідомі факти, а саме власну тупість.
Найбільше дратувала Норріса зарозумілість містера Претта, його хода, груди, які той виставляв наперед, як він по-військовому розмахував руками, заходячи до кімнати розтинів. Містер Претт не був крупним, але намагався таким здаватися. Його єдиною яскравою прикметою були вуса — найпишніші з тих, які Норріс коли-небудь бачив. Вони скидалися на руду вивірку, що вчепилася пазурами у верхню губу і відмовлялася її відпускати. Коли Норріс спостерігав, як містер Претт олівцем робив помітки у своєму записнику, він не міг відірвати погляду від вусів і уявляв, як вивірка раптово поскаче геть, а містер Претт кинеться навздогін.
Претт нарешті відірвався від свого нотатника і подивився на Норріса й Венделла, які стояли біля накритого тканиною трупа. Він перевів погляд на доктора Крауча, який тут був головним серед медиків.
— То ви кажете, що оглянули труп, докторе Крауч? — спитав Претт.
— Лише поверхово. Ми дозволили собі занести її в приміщення. Неправильно було б залишити її лежати на холодних сходах, де б усі переступали через неї. Навіть якби вона була непізнаною, якою вона не є, ми б мали проявити бодай краплину поваги до неї.
— То ви усі знали померлу?
— Так, сер. Лише коли принесли ліхтар, ми упізнали її. Жертва, міс Аґнес Пул, була старшою медичною сестрою нашої установи.
— Міс Конноллі мусила вам це сказати. Чи ви її ще не опитали? — утрутився Венделл.
— Опитав, але вважаю за потрібне перевірити все, що вона мені сказала. Знаєте, як буває з цими легковажними дівчатками. Особливо з ірландськими дівчатками. Вони можуть змінювати свої показання з огляду на те, в який бік дує вітер.
— Я б не назвав міс Конноллі легковажною, — сказав Норріс.
Вартовий Претт спрямував свій погляд на Маршалла:
— Ви знайомі з нею?
— Її сестра лежить тут у пологовому відділенні.
— Але з нею ви знайомі, містере Маршалл?
Юнаку не сподобалось, як пильно поглянув на нього Претт.
— Ми розмовляли. Стосовно справ її сестри.
Олівець вартового знову почав шкрябати нотатник.
— Ви вивчаєте медицину, правильно?
— Так.
Претт подивився на одяг Норріса.
— У вас кров на сорочці. Ви знаєте про це?