— Я лише хотіла повідомити, що моя команда сьогодні від’їжджає.
Подивившись на зону розкопок, Джулія побачила, що люди вже збирають свої інструменти.
— Ви там закінчили?
— Ми знайшли достатньо, щоб визначити, що це не юрисдикція медичної експертизи. Я передаю справу докторці Петрі з Гарварду, — Айлс указала на новоприбулу жінку — стареньку в блакитних джинсах.
Вікі приєдналася до їх бесіди коло дверей.
— Хто така докторка Петрі?
— Судовий антрополог. Вона буде закінчувати розкопки з суто дослідницькими цілями. Якщо ви не заперечуєте, міс Гемілл.
— То кістки старі?
— Це точно не сучасні поховання. Чому б вам не вийти і не побачити на власні очі?
Вікі та Джулія пішли за Айлс. Після трьох днів розкопок яма виросла у великий котлован. Залишки були складені на брезенті.
Незважаючи на те, що докторці Петрі, яка сиділа навпочіпки, було принаймні шістдесят, вона з легкістю підхопилася на ноги і пішла назустріч, щоб потиснути їм руки.
— Ви власниця будинку? — спитала вона Джулію.
— Я щойно придбала його. Переїхала минулого тижня.
— Вам пощастило, — сказала Петрі, і було видно, що вона не жартує.
Докторка Айлс пояснила:
— Ми просіяли ґрунт і знайшли деякі речі. Кілька старих ґудзиків, пряжка з орнаментом, стовідсотково антикварна, — вона потяглася до скриньки для доказів, яка стояла поруч із кістками, — а сьогодні ми знайшли це, — Айлс витягла маленький пакетик із застібкою. Крізь пластик Джулія побачила блиск різнокольорових камінчиків.
— Зверніть увагу на каблучку, — сказала докторка Петрі, — акростичні прикраси були доволі популярними у ранню вікторіанську добу. Назви камінців можуть утворювати слово. Наприклад, рубін, смарагд і гранат англійською могли б утворити перші три літери слова «турбота». Каблучку можна було б подарувати комусь на знак прихильності.
— Це коштовне каміння?
— О, ні. Вірогідно, це просто кольорове скло. Каблучка не має гравірування — це просто прикраса з тих, які масово виробляли в ті часи.
— Є якісь поховальні написи?
— Сумніваюся. Це не традиційне поховання. Там немає могильної плити та залишків домовини. Її просто загорнули у шматок шкіри і прикидали землею. Доволі безцеремонне поховання, якщо її хтось любив.
— Можливо, вона була бідною.
— Але чому обрали саме цю місцевість? Тут ніколи не було кладовища, принаймні згідно з історичними мапами. Вашому будинку десь сто тридцять років, правда ж?
— Його побудовано у тисяча вісімсот вісімдесятому році.
— Акростичні прикраси вийшли з моди у сорокових роках дев’ятнадцятого сторіччя.
— Що тут було до 1840 року? — спитала Джулія.
— Я вважаю, що це була частина власності шляхетної бостонської родини. Більша частина цієї землі була пасовищем. Сільськогосподарськими угіддями.
Джулія подивилась схилом угору, де метелики кружляли довкола дикої моркви та квітучого горошку. Вона намагалася намалювати уявний образ свого подвір’я, яким воно колись мало б стати. Відкрите поле на схилі, що збігає до струмочка в затінку дерев, де пасуться вівці, блукаючи в траві. Місце, де будуть самі тварини. Місце, де про могилу не залишиться і згадки.
Вікі з огидою поглянула на кістки.
— Це — одне тіло?
— Повний скелет, — сказала Петрі, — вона була похована доволі глибоко, щоб зберепися від падальників. Ґрунт на цьому схилі доволі сухий. До того ж, судячи із залишків, вона була загорнута в шкіру якоїсь тварини, а вилуговування танінів сприяє консервуванню.
— Вона?
— Так, — Петрі подивилася знизу вгору прискіпливим поглядом блакитних очей, які мружилися від сонця, — це жінка. Судячи зі стану зубів та хребта, вона була доволі молодою, вірогідно, років тридцять п’ять. Загалом у непоганій формі, — Петрі подивилась на Джулію, — за винятком тріщини, яку ви зробили своїм совочком.
Джулія почервоніла:
— Я вважала череп каменем.
— Це не проблема. Зовсім не важко відрізнити старі та нові переломи. Дивіться, — Петрі знову сіла навпочіпки і взяла череп, — тріщина, яку ви зробили ось тут, не потемніла. Але бачите тріщину ось тут, на тім’яній кістці? І ось ще одна, на виличній кістці, під щокою. Ці поверхні коричневі, вони потемніли від довгого перебування в землі. Це каже про те, що це преморбідні переломи, а не ушкодження від розкопок.
— «Преморбідні»? — Джулія подивилася на неї, — ви сказали...
— Ці пошкодження майже завжди призводять до смерті. Я вважаю, що це вбивство.
Уночі Джулія не могла заснути, слухала скрипіння старих половиць і мишачий шурхіт у стінах. Який старий був цей будинок, а могила — ще старіша. Коли люди ще тільки збивали докупи ці балки та соснову підлогу, лише за кілька десятків метрів від них труп невідомої жінки вже розкладався в землі. Чи знали вони про це, коли починали будівництво на цьому місці? Чи мала могила якийсь надгробок?