— Але я все ще не розумію, як те, що в цих ящиках, розповість мені про її особу.
Він порився у паперах на столі і витяг один, який поклав перед Джулією.
— Ось, міс Гемілл. Це ключ до розгадки.
Вона поглянула на рукописний лист, датований двадцятим березня тисяча вісімсот вісімдесят восьмого року.
Люба Маргарет!
Я дякую вам за щирі співчуття, які ви висловили з приводу смерті моєї милої Амелії. Це була найважча зима для мене через те, що чи не кожного місяця я бачив, як черговий старий друг помирає від хвороб чи віку. Тепер з великим пригніченням я усвідомлюю, як швидко спливають мої останні роки.
Я розумію, що це може бути останньою можливістю звернутися до важкої теми, яку я мав би підняти вже давно. Мені не варто було про це говорити, бо я знаю, що ваша тітка вважала за краще приховувати це від вас...
Джулія підняла погляд.
— Це написано тисяча вісімсот вісімдесят восьмого, що набагато пізніше, ніж було поховано кістки.
— Читайте далі, — сказав старий. І вона читала, доки не дійшла до кінця.
Тепер уже пізня година, а після настання ночі очі старої людини недовго можуть лишатись розплющеними. Тож зараз я додаю газетну вирізку, про яку йшлося вище. Якщо ви не маєте бажання дізнатися більше, будь ласка, дайте мені знати, і я ніколи більше про це не згадаю. Але, якщо вам цікаво дізнатися більше про своїх батьків, то я знову візьму перо за найближчої нагоди. І тоді ви дізнаєтеся цю історію, правдиву історію вашої тітки та Вестендського Женця.
З найкращими побажаннями
О. В. Г.
— Ви розумієте, хто такий О. В. Г.? — спитав Генрі. Його очі, збільшені лінзами окулярів, світилися від захвату.
— Телефоном ви сказали мені, що це був Олівер Венделл Голмс.
— А ви знаєте, ким він був?
— Він був суддею, так? У верховному суді.
Генрі роздратовано зітхнув.
— Ні, то був Олівер Венделл Голмс молодший, син! А цей лист від Венделла старшого. Ви мали чути про нього.
Джулія насупила брови.
— Він був письменником, чи не так?
— Це все, що ви про нього знаєте?
— Вибачте. Але я викладаю не історію.
— Ви викладачка? З якого предмету?
— Я вчителька третього класу.
— Навіть вчителька третього класу має знати, що Олівер Венделл Голмс старший був не просто літературним діячем. Так, він був поетом, прозаїком і біографом. Також він був викладачем, філософом і одним із найбільш впливових людей у Бостоні. Але була ще одна річ. З огляду на роль, яку вона відіграла для людства, найважливіша річ з усіх.
— То що це?
— Він був лікарем. Одним із найбільш видатних лікарів того часу.
Джулія поглянула на лист з більшою цікавістю.
— Тож це має історичну цінність.
— А Маргарет, якій адресовано листа, — це моя прапрабабуся, докторка Маргарет Тейт Пейдж, яка народилась у 1830 році. Вона була однією з перших жінок— лікарів у Бостоні. Це її будинком ви тепер володієте. У 1880 році, коли зведено її будинок, їй мало бути сорок років.
— Хто ця тітка, про яку він пише у листі?
— Гадки не маю. Я взагалі нічого про неї не знаю.
— А чи є інші листи від Голмса?
— Я сподіваюсь, ми знайдемо їх тут, — він оглянув купу ящиків, складених коло обіднього столу, — я передивився ці шість. Повний безлад, жодного порядку. Але це історія вашого будинку, міс Гемілл. Це залишили люди, які у ньому жили.
— Він писав, що додає газетні вирізки. Ви їх знайшли?
Генрі підняв газетний аркуш.
— Гадаю, він мав на увазі це.
Вирізка була така пожовкла від часу, що Джулії було важко розібрати дрібний шрифт під сірим денним освітленням. Лише коли Генрі увімкнув лампу, вона змогла прочитати слова.
Стаття була датована 28 листопада 1830 року.
УБИВСТВО У ВЕСТ-ЕНДІ НАЗВАНЕ ШОКУЮЧИМ І БЕЗГЛУЗДИМ
У середу о десятій вечора офіцери Нічної варти були викликані до лікарні Массачусетса після того, як тіло Аґнес Пул, медичної сестри, було знайдено у великій калюжі крові на задніх сходах лікарні. Зі слів офіцера Претта з варти, її поранення не лишали сумніву, що це був напад, здійснений з нелюдською жорстокістю. Рани були завдані великим ріжучим предметом, наприклад, ножем м’ясника. Єдиного свідка не може бути названо заради її безпеки, але містер Претт стверджує, що вона описує нападника як «монстра у плащі, наче сама Смерть. Плащ майорів, наче крила велетенського птаха».