— Ви вже роздивились органи на їх місцях, а також на власні очі побачили приховані деталі цього дивовижного механізму, — сказав С’ювол. — У цій кімнаті, джентльмени, ми розкриваємо таємницю життя. Ви робите це, коли розбираєте шедевр Божий, вивчаєте його майстерність, спостерігаєте за кожною частиною, розташованою у належному місці, — він зупинився біля столу Норріса і перевірив органи, що були у відерці, витягаючи їх голими руками.
— Хто з вас робив резекцію серця та легенів? — спитав доктор.
— Я, сер, — відповів Норріс.
— Непогано, краще з усього, що я сьогодні бачив у цій кімнаті, — С’ювол поглянув на юнака. — Ви вже робили це раніше, я гадаю.
— На фермі, сер.
— Вівцям?
— І свиням теж.
— Мушу визнати, ви добре володієте скальпелем, — С’ювол подивився на Чарльза. — А ваші руки досі чисті, містере Лекевей.
— Я... я вважав за краще, щоб інші розпочали.
— Розпочали? Вони вже покінчили з грудною клітиною і перейшли до черевної порожнини, — доктор подивився на труп і скривився. — Судячи зі смороду, він швидко псується. Він зігниє раніше, ніж ви візьмете до рук скальпель, містере Лекевей. Чого ви чекаєте? Практикуйтесь.
— Так, сер.
Коли доктор С’ювол вийшов із кімнати, Чарльз неохоче потягнувся по скальпель. Дивлячись на їхнього ірландця, що поспішно розкладався, він вагався, його скальпель зависнув над кишечником. А коли він уже майже зібрався з силами, несподівано шматок легені перелетів через стіл і ляпнувся йому на груди. Він скрикнув і відскочив назад, шалено струшуючи криваву масу.
Едвард розсміявся.
— Ти чув доктора С’ювола. Практикуйся.
— Заради Бога, Едварде!
— Ти б бачив своє обличчя, Чарлі. Ти що, думав, що я жбурнув у тебе скорпіона?
За відсутності доктора С’ювола студенти шаленіли. Фляга віскі почала ходити по колу. Юнаки за сусіднім столом підперли свій труп, щоб він сидів, і всунули йому до рота запалену сигару. Дим звивався коло незрячих очей.
— Це огидно, — вигукнув Чарльз, — я не можу цього робити, — він поклав лезо. — Я ніколи не хотів бути лікарем.
— Коли ти збирався повідомити свого дядечка? — спитав Едвард.
Вибух реготу почувся з іншого краю приміщення, де капелюх одного зі студентів опинився на голові мертвої жінки. Але Чарльз не міг відірвати погляд від ірландця, чия ліва рука, що неправильно зрослася, та кривий хребет були німими свідками його сповненого болю життя.
— Нумо, Чарлі, — підбадьорював Венделл, протягуючи йому скальпель, — у цьому немає нічого страшного, головне почати. Не дамо згинути цьому ірландцю задарма. Він має нас багато чого навчити.
— Що б іще ти міг казати, Венделле? Ти полюбляєш такі речі.
— Ми вже видалили сальник. Ти можеш зробити резекцію тонкої кишки.
Коли Чарльз поглянув на протягнутий йому скальпель, хтось презирливо крикнув:
— Чарлі! Не знепритомній знову.
Почервонівши, Чарльз узяв ніж. Зі скривленим обличчям він почав різати. Але це не була майстерна резекція, це була варварська рубка, його лезо шматувало кишку, випускаючи назовні такий жахливий сморід, що Норріс відсахнувся, затикаючи носа рукою, щоб хоч якось придушити запах.
— Зупинись, — вигукнув Венделл. Він схопив Чарльза за руку, але його друг продовжував розмахувати скальпелем, — ти перетворюєш його на місиво.
— Ти сам сказав мені різати. Ти сказав мені практикуватися. Це те, про що мій дядечко завжди мені каже — що лікар без практики нічого не вартий.
— Ми — не твій дядечко, ми — твої друзі. Тож припини.
Чарльз віджбурнув свій скальпель. Його зойк загубився у несамовитому бедламі, який влаштували молоді люди, яким дали таке жахливе завдання, на яке єдиною здоровою реакцією могла бути лише така легковажність.
Норріс підняв скальпель і тихо спитав:
— З тобою все гаразд, Чарльзе?
— Усе добре, — Чарльз важко зітхнув, — зі мною все добре. Студент, який пильнував коло дверей, раптово зашипів: — С’ювол повертається!
Миттєво у кімнаті повисла тиша. Трупи повернулися на свої місця. Коли доктор С’ювол увійшов до кімнати, він побачив лише старанних студентів із серйозними обличчями. Він вирушив просто до столу Норріса і зупинився, споглядаючи пошматований кишечник.
— Що, в біса, тут трапилось? — він з відразою подивився на чотирьох студентів. — Хто влаштував цю різанину?
Чарльз був близький до того, щоб розплакатися. Кожен день приносив йому нові приниження, нові можливості виявити свою жалюгідність. Під пильним поглядом С’ювола він був на межі істерики.