Едвард почав говорити надто енергійно:
— Містер Лекевей намагався зробити резекцію тонкої кишки, сер, але...
— Це моя провина, — перебив його Норріс.
С’ювол подивився на нього з недовірою.
— Містере Маршалл?
— Це... це був невдалий жарт. Чарльз і я... так, це зайшло занадто далеко, і ми просимо пробачення. Так, Чарльзе?
Доктор С’ювол кілька секунд дивився на Норріса.
— Зважаючи на ваші помітні успіхи у резекції, цей прикрий факт дуже засмучує мене. Не розчаровуйте мене більше.
— Не буду, сер.
— Мені сказали, що доктор Гренвілл бажає вас бачити, містере Маршалл. Він чекає у своєму кабінеті.
— Зараз? З якого приводу?
— Пропоную вам з’ясувати це самотужки. Прошу, — С’ювол повернувся до свого класу. — А решті з вас годі блазнювати. Продовжуємо, джентльмени!
Норріс витер фартухом руки і сказав своїм товаришам:
— Маю залишити вас утрьох закінчити з цим старим ірландцем.
— Що у тебе за справи з доктором Гренвіллом? — спитав Венделл.
— Не маю уявлення, — відповів Норріс.
— Професоре Гренвілл?
Декан медичного коледжу відірвав погляд від свого столу. Підсвічений похмурим денним світлом, що падало крізь вікно позаду нього, силует професора нагадував голову лева з гривою жорсткого сивого волосся.
Коли Норріс зупинився у дверях, він відчув, як Альдус Гренвілл вивчає його, і замислився, яка помилка могла спричинити цей виклик. Ще крокуючи довгим коридором, він намагався відшукати у пам’яті випадок, який міг привернути увагу доктора Гренвілла до його персони. Авжеж, це мало бути щось, що Норріс зробив неправильно, інакше чому ще декан міг би помітити одного юнака серед кількох десятків нових студентів, особливо фермерського сина з Бельмонта.
— Проходьте, містере Маршалл. І, будь ласка, зачиніть двері.
Ніяковіючи, Норріс сів. Гренвілл засвітив лампу, і полум’я залило своїм теплим яскравим світлом блискучу поверхню столу, книжкові полиці з вишневого дерева. Силует перетворився на приємне обличчя з густими бакенбардами. Хоча його волосся і було густе, як у молодої людини, воно вже було сиве і надавало ще більшої значущості його і без того видатним рисам. Декан відкинувся у своєму кріслі, і його темні очі, як дві небесні кулі, віддзеркалювали світло лампи.
— Ви були там, у лікарні, — сказав він, — тієї ночі, коли померла Аґнес Пул.
Норріс відсахнувся, раптово усвідомивши, якою зловісною буде тема цієї розмови, і зміг лише кивнути. Убивство сталося шість днів тому, й увесь цей час містом ширились найрізноманітніші чутки з приводу того, ким або чим був убивця. «Щоденні оголошення» описували крилатого монстра. Неминучими були і плітки про католиків, які, безсумнівно, брали початок на устах стражника Претта. Але подекуди балакали і про інше. Проповідник у Салемі говорив про прихід зла, у чиїх руках брудним знаряддям були іноземці, які поклоняються дияволу, і побороти їх можна лише праведною рукою Божою. Минулої ночі натхненна такими оповідями п’яна юрба гнала бідолашного італійця Гановерською вулицею, змусивши його переховуватися у таверні.
— Ви були першим, хто знайшов свідка, ірландську дівчину, — продовжував Гренвілл.
— Так.
— Ви її бачили після тієї ночі?
— Ні, сер.
— Вам відомо, що її розшукує Нічна варта?
— Містер Претт казав мені. Я нічого не знаю про міс Конноллі.
— Містер Претт переконав мене у протилежному.
То ось чому його сюди викликали. Нічна варта хотіла, щоб Гренвілл витяг з нього інформацію.
— Дівчину не бачили у її помешканні з тієї ночі, — сказав Гренвілл.
— Безсумнівно, вона має родичів у Бостоні.
— Лише чоловіка її сестри, кравця на ім’я містер Тейт. Він сказав Нічній варті, що вона була неврівноважена і неблагородна, але з надмірними вимогами. Вона навіть звинувачувала його у протиправних діях стосовно неї.
Норріс пригадав, як Роза Конноллі насмілилася поставити під сумнів висновок видатного доктора Крауча, — украй зухвало з боку дівчини, якій слід знати своє місце. Але чи неврівноважена? Ні, те, що Норріс бачив того вечора у палаті, було просто спробою дівчини відстояти свою думку. Вона намагалася захистити свою сестру, що помирала.
— Я не помітив у неї ознак неврівноваженості, — сказав юнак.
— Вона зробила кілька приголомшливих заяв. Щодо того створіння у плащі.
— Вона назвала його фігурою, сер. Вона ніколи не казала, що це було щось, бодай якоюсь мірою, надзвичайне. Це «Щоденні оголошення» назвали його Вестендським Женцем. Вона була налякана, але не істерична.