— Ваш батько нічого не вносить?
— Йому майже нічого дати мені.
— Сподіваюся, він був більш щедрий з Софією. Вона заслуговувала на краще.
Норріс був вражений, почувши це ім'я.
— Ви знайомі з моєю матір’ю?
— Коли моя дружина Ебігейл була ще жива, вони з Софією були найкращими подругами. Але це було багато років тому, ще до вашого народження, — Гренвілл трохи помовчав. — Для нас стало несподіванкою, коли Софія раптово вийшла заміж.
«А найбільшою несподіванкою, — подумав Норріс, — став її вибір — малоосвічений фермер. Хоча Ісаак Маршалл і був приємною людиною, але він не цікавився музикою та книжками, які так полюбляла Софія, він взагалі не цікавився нічим, окрім своїх посівів і домашньої худоби».
Норріс нерішуче спитав:
— Ви знаєте, що моя мати більше не живе у Бельмонті?
— Я чув, що вона була у Парижі. Вона ще там?
— Наскільки мені відомо.
— Ви не знаєте?
— Вона не писала. Життя на фермі не було легким для неї, я гадаю. І вона... — Норріс замовк. Згадавши про від’їзд матері, він відчув, як серце стиснулось у грудях. Вона поїхала у суботу, у день, який він маже не пам’ятає, бо був дуже хворий. За кілька тижнів він був ще слабий і хитався, ледве стоячи на ногах. Спустився до кухні і знайшов свого батька, Ісаака, що стояв біля вікна і дивився на літню імлу. Батько повернувся до нього з таким виразом обличчя, наче він був чужинцем.
— Я щойно отримав листа від твоєї матері. Вона не повернеться, — це все, що сказав батько перед тим, як вийшов з будинку і вирушив до корівника доїти корів. Навіщо будь— якій жінці залишатися з чоловіком, єдина пристрасть якого — це біль від важкої праці та споглядання добре розореного поля. Вона втекла від Ісаака, він був причиною її від’їзду.
Але час минав, а листів від неї не було. Норріс почав миритися з правдою, яку одинадцятирічному хлопчику знати не годиться: що його мати втекла і від нього також. Покинула свого сина із батьком, який був щедрим на любов зі своїми коровами більше, ніж з власною плоттю і кров’ю.
Норріс глибоко вдихнув, а коли видихав, уявив, що біль виходить разом з повітрям. Але той не вщухав, старий біль від однієї згадки про жінку, яка подарувала йому життя. А потім розбила його серце.
Норріс раптово так забажав припинити цю розмову, що доволі різко зауважив:
— Я маю повертатися до кімнати розтинів. Це все, про що ви хотіли поговорити, сер?
— Є ще одна річ. Стосовно мого племінника.
— Чарльза?
— Він дуже високої думки про вас. Навіть захоплюється вами. Він був зовсім юним, коли його батько помер від лихоманки, і я боюся, що Чарльз успадкував батькову хворобливість. Моя сестра надмірно опікувалась ним, коли він був хлопчиком, тож він виріс занадто чутливим. І це викликає у нього відповідну реакцію на вивчення анатомії.
Норріс подумав про те, що він щойно побачив у анатомічній лабораторії: Чарльз із блідим обличчям тремтить, беручи скальпель, і шматує ним труп у сліпій фрустрації.
— Йому важко дається навчання, а його друг, містер Кінгстон. не надто підбадьорює його. Лише кепкує.
— Венделл Голмс гарний і доброзичливий друг.
— Так, але ви, можливо, найбільш вправний прозектор у вашій групі. Це мені сказав доктор С’ювол. Тож я був би вам дуже вдячний, якби ви надали Чарльзові окрему підтримку.
— Із задоволенням пригляну за ним, сер.
— Але, будь ласка, не розповідайте йому про цю розмову.
— Можете покластися на мене.
Обидва чоловіки підвелися. Якусь мить Гренвілл роздивлявся Норріса, мовчки оцінював його.
— Так і зроблю.
13
Навіть випадковий спостерігач міг би визначити з першого погляду, що чотири молоді чоловіки, які зайшли того вечора до «Урагану», мали різне становище у суспільстві. Якби про людину можна було судити з якості її пальта, то Норріс стояв би осторонь трьох своїх одногрупників і, певна річ, осторонь прославленого доктора Честера Крауча, який запросив чотирьох своїх студентів розділити з ним вечірню порцію випивки.
Крауч прямував крізь переповнену таверну до столу поруч із каміном. Там він скинув важке пальто з хутряним коміром і віддав його дівчині, яка негайно з’явилася, щойно побачила, як новоприбулі переступили поріг закладу.
Працівниця таверни не була єдиною представницею прекрасної статі, що зауважила їхню появу. Тріо молодих жінок, можливо, продавчинь або авантюристок, що приїхали з села, дивилися на юнаків, а одна з них почервоніла, зустрівшись поглядами з Едвардом, який лише знизав плечима, бо вже звик до жіночих поглядів.