Ось і цієї ночі, замість швидкої роботи, Джек був змушений їхати безкінечною сільською дорогою і з жахом уявляти, що на нього чекає. Ще й сам-один. З таким незначним прибутком він тепер неохоче ділився грошима з помічниками. Ні, цієї ночі він має впоратися самотужки. Єдиною його надією було те, що яку б він свіжу могилу не знайшов, копачі, які рили її, були надто ледачі, щоб копати усі два метри.
Але його власне тіло ніколи не лежатиме у низькосортній могилі.
Косоокий Джек точно знав, як його поховають. Він ретельно все спланував. Триметрова яма із залізною кліткою навколо нього, і вартовий, якого наймуть чатувати тридцять днів. Достатньо довго, щоб його тіло зіпсувалося. Він бачив, як працюють скальпелями. Йому платили, щоб позбутися залишків після того, як анатоми завершували своє рубання та пиляння, і Джек не мав жодного бажання бути перетвореним на купу відокремлених кінцівок.
«Жоден доктор ніколи не торкнеться мого тіла», — думав він, уже відкладаючи кошти на власний похорон. Він тримав свої заощадження захованими у скрині під підлогою спальні. Фанні знала, яку могилу він хоче, і він залишав їй достатньо, щоб бути упевненим — усе буде зроблено правильно, зроблено дбайливо.
Якщо маєш достатньо грошей, можеш купити будь— що. Навіть захист від таких людей, як Джек.
Попереду з’явився низький мур цвинтаря. Він зупинив коня і затримався на дорозі, розглядаючи тіні. Місяць опустився за небокрай, і лише зорі світилися над кладовищем. Джек потягнувся назад по лопату й ліхтар і зістрибнув з воза. Його черевики розчавили крижану кірку і провалилися в багно. Ноги чоловіка заклякли від довгої їзди, і він незграбно подерся через мур, брязкаючи ліхтарем і лопатою.
Джекові не довелося довго шукати свіже поховання. Світло ліхтаря вихопило з темряви могилу, земля на якій ще не вкрилася льодом. Він поглянув на надгробки сусідніх могил, щоб зрозуміти, з якого боку голова. Туди він і всадив лопату в першу чергу. Кинувши ґрунт лише кілька разів, він відчув, що йому стало важче дихати. Він зробив паузу, хапав ротом холодне повітря і шкодував, що не взяв із собою молодого Норріса Маршалла. Але хай заберуть його чорти, коли він втратить бодай долар, якщо міг поратися з роботою власноруч.
Коли Джек знову встромив лопату у ґрунт і збирався відкинути його вбік, раптовий вигук змусив його завмерти.
— Он він! Хапайте його!
На ньому зійшлося світло трьох ліхтарів, які наближалися так швидко, що він не встиг загасити власний. У паніці він покинув лампу там, де вона була, і побіг, прихопивши лише лопату. Темрява приховувала його сліди, але кожна могила була перешкодою на шляху чоловіка, наче кістляві руки намагалися схопити Джека, заважаючи швидкій втечі. Здавалося, саме кладовище хотіло помститися йому за всю ту наругу, яку він будь-коли вчинив. Чоловік оступився і впав на коліна, лід тріснув під ним, як скло.
— Сюди! — почулося поруч.
Пролунав постріл, і Джек почув, як куля прошипіла біля його щоки. Він підхопився на ноги і подерся муром, лопату утікач кинув, ще коли впав. Коли він уже сидів на возі, інша куля просвистіла так близько, що зачепила його волосся.
— Він тікає!
Один удар батогом, і кінь рвонув з місця, фургон несамовито грюкав позаду. Джек почув ще один, останній постріл, але його переслідувачі залишилися далеко позаду, а їхні лампи світили у пітьму.
За якийсь час він зупинив коня. Той був захеканий, і Джек знав: якщо не дати йому перепочити, то коня він втратить так само, як і лопату з ліхтарем. І де він тоді опиниться — ремісник без інструменту?
Ремесло, яким він займався занадто довго.
Цієї ночі був повний провал. А що буде наступної? А після неї? Він подумав про скриньку з готівкою у схованці під підлогою спальні і про заощаджені гроші. Їх замало, грошей завжди замало. Був слушний час замислитися про їхнє з Фанні майбутнє. Якщо їм вдасться утримувати таверну і надалі, з голоду вони не помруть. Але якщо все, на що можна сподіватись — це принаймні не померти з голоду, то перед ними майоріла невесела старість.
Але й вона ще не була гарантована. Завжди є небезпека голоду. Випадкова пожежа, окалина, що вилетіла з вогнища, і «Чорний лонжерон» — заклад, який їм залишив батько Фанні, також залишиться в минулому. Тоді Джекові доведеться турбуватися про те, як їх нагодувати. Вантаж, який усе важче і важче переносити, бо роки беруть своє. І це навіть не через хворі коліна чи біль у спині, ні. Це через справи, які стає дедалі важче вести. Нові медичні школи з’являються навкруги, а студенти потребують трупів. Попит зростає і сприяє появі нових викрадачів трупів. А вони молодші, спритніші та відчайдушніші.