Тут також ми спостерігаємо спалах цього захворювання. На минулих зборах бостонського товариства розвитку медицини мої колеги називали жахливі цифри. Один лікар втратив п’ять пацієнток поспіль. Я втратив сім за один лише місяць.
Венделл похмуро нахилився.
— О боже, — прошепотів він, — це справді епідемія.
— Це стає такою жахаючою перспективою, що багато майбутніх матерів через свою неосвіченість вирішують не звертатися до лікарень. Але саме в лікарнях вони можуть отримати набагато кращі умови, ніж мають у брудних багатоквартирних будинках без лікарського нагляду.
Венделл раптово підвівся.
— З вашого дозволу, сер, маю питання.
Крауч подивився на нього.
— Так, містере Голмс?
— Чи вирує така ж епідемія у багатоквартирних будинках? Серед ірландок південного Бостона?
— Ще ні.
— Але багато з них живуть у бруді. Їхнє харчування незадовільне, а становище жахливе. Ураховуючи все це, хіба не має там бути більше смертей?
— Бідні мають іншу конституцію. Вони більш загартовані.
— Я чув, що жінки, які раптово народжують на вулиці чи у полі, лише зрідка вражені лихоманкою. Це також пояснюється сильнішою конституцією?
— Це моє припущення. Я розповім про це більше наступного тижня, — Крауч помовчав. — А зараз ми переходимо до анатомічної презентації доктора С’ювола. Його екземпляр сьогодні, кажу це з жалем, одна з моїх пацієнток, молода жінка, яка страждала від страшної хвороби, яку я щойно описував. А тепер я запрошую доктора С’ювола представити свій анатомічний висновок.
Коли доктор Крауч сів, доктор С’ювол зійшов на сцену, підлога скрипіла під його масивною статурою.
— Те, що ви щойно почули, — сказав С’ювол, — було класичним описом пологової лихоманки. Тепер ви зможете побачити патології, спричинені цією хворобою, — він зупинився і подивився на ряди студентів у аудиторії. — Містере Лекевей, чи не могли б ви спуститися і допомогти мені?
— Сер?
— Ви жодного разу не виказували бажання асистувати на анатомічному показі. Це ваш шанс.
— Не думаю, що я — найкращий вибір...
Едвард, який сидів позаду Чарльза, сказав:
— О, Чарлі, уперед, — і поплескав його по плечі. — Я обіцяю, що цього разу хтось упіймає тебе, коли ти знепритомнієш.
— Я чекаю, містере Лекевей, — сказав С’ювол.
Важко ковтнувши, Чарльз підвівся і неохоче рушив до сцени.
Помічник С’ювола викотив труп з-за лаштунків і зняв простирадло. Чарльз із жахом поглянув на молоду жінку. Чорне волосся спадало зі столу, а ще звисала рука, біла та худа.
— Це має бути смішним, — сказав Едвард, нахилившись до вуха Венделла. — Як гадаєш, скільки він протримається перед тим, як упасти? Можемо зробити ставки.
— Це не смішно, Едварде.
— Ні, ще ні.
На сцені С’ювол розкрив свою тацю з інструментами. Він вибрав скальпель і простягнув його Чарльзу, який подивився на нього так, наче ніколи раніше не бачив леза.
— Ми не будемо робити повний розтин. Зосередимося лише на патології цієї окремої хвороби. Ви працювали з трупами весь тиждень, тож тепер добре знаєте, як це робиться.
Едвард прошепотів:
— Даю йому десять секунд на те, щоб завалитися на підлогу.
— Тихіше! — вигукнув Венделл.
Чарльз підійшов до тіла. Навіть зі свого місця Норріс побачив, як тремтіли його руки.
— Живіт, — підказав С’ювол, — розріжте його.
Чарльз притиснув скальпель до шкіри. Уся аудиторія затамувала подих, коли він забарився. Скривившись, він провів скальпелем уздовж живота, але розріз був таким тонким, що навіть не розділив шкіру.
— Треба бути сміливішим, — сказав С’ювол.
— Я... я боюся пошкодити щось важливе.
— Ви навіть не дісталися підшкірного жиру. Ріжте глибше.
Чарльз почекав у спробі вгамувати нерви. І знову провів скальпелем. І знову надто слабко та нерівно. Більша частина черевної стінки залишилася неушкодженою.
— Ви поріжете її на смужки, перш ніж дістанетесь порожнини, — сказав С’ювол.
— Я не хочу розрізати кишечник.
— Дивіться, ви вже прорізали її тут, вище пупа. Устроміть туди палець і контролюйте розрізання.
Хоча у приміщенні було не жарко, Чарльз підніс рукав до лоба і стер з нього піт. Потім, використовуючи одну руку, щоб натягнути черевну стінку, він полоснув скальпелем утретє. Рожеві петлі вислизнули назовні, ляпаючи кров’ю на сцену. Він продовжував різати і зробив такий широкий розріз, що кишечник висипався. Гнильний сморід, який вирвався з порожнини, змусив його з огидою відвернути бліде обличчя.