Роза змочила ганчірку в мисці та, приклавши її до лоба Аурнії, подумала: «Куди поділася моя чудова сестра?» Менш ніж за рік подружнього життя її очі перестали сяяти, а волосся полум’яного кольору втратило свій блиск. Усе, що залишилося від неї — це зневірена оболонка, волосся злипалося від поту, а на обличчі застигла маска відчаю.
Слабким рухом Аурнія витягла руку з-під ковдри.
— Я хочу, щоб ти взяла це, — прошепотіла вона, — візьми, доки Ебен не взяв.
— Що взяти, люба?
— Це, — Аурнія торкнулася медальйона у вигляді серця, який висів у неї на шиї. Блиск видавав у ньому виріб із чистого золота, і Аурнія носила його вдень і вночі. Роза припустила, що це був подарунок Ебена. Колись він так добре піклувався про свою дружину, що виконував такі її забаганки. Чому ж він не тут зараз, коли його піклування потрібне найбільше?
— Будь ласка, допоможи мені його зняти.
— Тобі ще не час віддавати його, — сказала Роза.
Але Аурнія зуміла самотужки зняти прикрасу і поклала її в долоню сестри.
— Це твоє. За твою турботу та піклування про мене.
— Я просто прибережу його для тебе, — Роза поклала медальйон до кишені, — коли це все скінчиться, люба, коли ти триматимеш на руках свого малюка, я поверну його на твою шию.
Аурнія посміхнулась:
— Якби ж це тільки могло статися.
— Це неодмінно станеться.
Дзвін, що віддалявся, сповіщав про те, що священник завершив свій обряд над Бернадеттою, яка помирала, а сестра Робінсон поспішала прибрати завісу й приготуватися до прийому нових відвідувачів, які щойно прибули.
Усі у приміщенні замовкли в очікуванні, коли доктор Честер Крауч увійшов до материнської палати. Сьогодні його супроводжували старша медсестра лікарні міс Аґнес Пул та четверо студентів-медиків. Доктор Крауч розпочав обхід з першого ліжка, де лежала жінка, яка прибула лише цього ранку після того, як два дні марно намагалася народити вдома. Студенти вишукувалися півколом і спостерігали, як доктор прослизнув рукою під ковдру й почав обережно обстежувати пацієнтку. Вона скрикнула від болю, коли він проник глибоко між її стегнами. Доктор витяг руку, із пальців стікала кров.
— Рушник, — сказав він, і сестра Пул миттєво виконала вимогу. Витерши руку, він звернувся до студентів:
— Пацієнтка не прогресує. Голова дитини залишається у тому ж положенні, а шийка матки недостатньо розширилася. Як слід вчинити у цьому конкретному випадку? Ви, містере Кінгстон! Що можете сказати?
Містер Кінгстон, ставний і франтувато вдягнений юнак, відповів без вагань:
— Я б порекомендував ріжки із чаєм сушонг.
— Добре. Що ще можна зробити? — доктор Крауч подивився на найнижчого з чотирьох студентів, подібного до ельфа, з великими вухами. — Містере Голмс?
— Я б спробував проносне, щоб стимулювати перейми, — швидко відповів містер Голмс.
— Добре. А ви, містере Лекевей? — доктор Крауч повернувся до світловолосого чоловіка, чиє налякане обличчя миттєво почервоніло. — Що ще ми можемо зробити?
— Ну, я... це...
— Це ваша пацієнтка. Як ви вчините?
— Я поміркую над цим.
— «Поміркую над цим»?! Ваш дід і батько були лікарями! Ваш дядько — декан у медичному коледжі. Ви маєте більший стосунок до медичних наук, ніж будь-хто з ваших одногрупників. Нумо, містере Лекевей! Невже ви нічого не додасте?
Безпорадний юнак похитав головою.
— Мені шкода, сер.
Доктор Крауч зітхнув і повернувся до четвертого студента, високого чорнявого юнака.
— Ваша черга, містере Маршалл. Що ще можна вдіяти у цій ситуації? Пацієнтка у пологах, які не прогресують.
Студент сказав:
— Я б порадив їй сидіти або стояти. Також, якщо вона у змозі, ходити відділенням.
— Що ще?
— Це єдиний додатковий метод, який я вважаю доречним.
— Як щодо кровопускання?
Студент трохи помовчав і неквапом промовив:
— Я не впевнений у його ефективності.
Доктор Крауч здивовано засміявся: