Джек уже знав, що вона робитиме далі. Спочатку Фанні вимагатиме від нещасного матроса купити ще чарку. А коли він не зможе, вона почне свою промову. Ти вважаєш, що цей стіл безкоштовний? Ти гадаєш, що я дозволю тобі сидіти тут увесь вечір і займати місце платоспроможного клієнта? Так, наче черга платоспроможних клієнтів стоїть і чекає на цей стіл. Я маю сплачувати оренду та рахунки крамарів. Вони не працюють задарма, так само, як і я. Потім її щелепи стиснуться, а міцні руки зігнуться, готові до бійки.
Але перед тим як відкрити рота, вона подивилась на чоловіка. Він, застерігаючи, похитав головою. Дай йому спокій, Фанні.
Якусь мить вона дивилась на Джека. Потім, збагнувши усе, жінка кивнула, пішла за стійку і наповнила чарку ромом. Повернувшись до столу матроса, вона поставила чарку перед ним.
Той не зволікав. Лише кілька ковтків, і ром зник у його горлянці.
Фанні принесла йому ще одну порцію. Вона робила це тихо, не привертаючи уваги до бездонної чарки матроса. Відвідувачі таверни були не з допитливих. У «Лонжероні» кожен переймався лише своїми справами і був зосереджений на власній випивці. Ніхто не рахував, скільки разів Фанні міняла порожню чарку на повну. Усім було байдуже, що чоловік клюнув носом і його голова спочила на руці.
Один за одним, коли їхні кишені спорожніли, відвідувачі, хитаючись, виходили на холод, доки всередині не залишився останній — матрос, що хропів на столі у кутку.
Фанні підійшла до дверей, замкнула їх і, повернувшись, поглянула на Джека.
— Скільки ти йому налила? — спитав він.
— Досить, щоб утопити коня.
Матрос видав гучний потужний храп.
— Він ще живий, — зауважив чоловік.
— То що мені, у горлянку йому заливати?
Вони подивилися на сплячого матроса і побачили, що з його губ звисає довге огидне пасмо слини. Вище потертого комірця куртки його шия була замурзана вугляним пилом. Товста воша, роздута від крові, виповзла зі сплутаного павутиння світлого волосся.
Джек несильно штовхнув його у плече, але чоловік не зважав і продовжував хропіти.
Фанні фиркнула:
— Ти що, гадаєш, вони усі так просто сконають?
— Він молодий. І на вигляд здоровий. Надто здоровий.
— Я щойно задарма налила йому цілу діжку випивки. І назад я її не отримаю.
Джек штовхнув сильніше. Повільно чоловік нахилився набік і важко впав на підлогу. Джек дивився на нього якусь мить, потім нахилився і перекотив його на спину. Прокляття! Він ще дихав.
— Я хочу отримати гроші за свій ром, — наполягала Фанні.
— То ти це і роби.
— Мені бракує сил.
Джек подивився на її руки, товсті та сильні від постійного підіймання підносів і барилець. О, вона була достатньо сильна, щоб задушити людину, це точно! Вона просто не хотіла брати на себе відповідальність.
— Нумо! — вимагала жінка.
— Я не можу залишати слідів на його шиї. Виникнуть питання.
— Їм просто потрібні тіла. Не має значення, де ти їх береш.
— Але ж не чоловік, якого очевидно вбито...
— Боягуз!
— Я просто кажу тобі, що все має видаватися природним.
— То ми зробимо так, щоб усе видавалося природним, — Фанні подивилася на матроса, її очі звузились.
О, ніхто б не хотів, щоб така жінка, як Фанні, дивилася на нього таким поглядом! Джек не був лякливим, але він доволі добре знав Фанні, щоб усвідомлювати: якщо вона щось замислила проти когось, він приречений.
— Чекай тут, — наказала вона.
Наче він кудись збирався йти.
Чоловік слухав, як її кроки лунали з їхньої спальні. За хвилину вона повернулась і принесла стару подушку і брудну ганчірку. Він зрозумів, що вона вигадала, але навіть коли дружина простягнула йому ці наче безневинні знаряддя вбивства, він не поворухнувся. Він викопував трупи, у яких плоть відвалювалася від кісток. Він виловлював їх з річок, витягав з домовин, заштовхував до діжок із розсолом. Але перетворювати людей на трупи — це була інша справа. За таке можна було опинитися на шибениці.
Але. Двадцять доларів — це двадцять доларів, та й хто сумуватиме за цим чоловіком?
Він опустився на скрипучі коліна перед п’яним матросом і скрутив ганчірку. Щелепа в того відвисла, а язик висунувся набік. Джек запхав ганчірку до відкритого рота, чоловік різко смикнув головою і завив, хапаючи ніздрями повітря.
Джек поклав йому на обличчя подушку і притиснув до носа і рота. Цієї миті матрос прокинувся і вчепився у подушку, намагаючись прибрати її, щоб мати змогу дихати.