— Тримай його руки! Руки тримай! — закричав Джек.
— Я намагаюся, трясця!
Матрос брикався та викручувався, його чоботи грюкали по підлозі.
— Я не можу втримати. Він пручається.
— То сядь на нього.
— Ти сядь на нього.
Фанні задерла свої спідниці і всілася своїм велетенським задом на стегна матроса, які несамовито звивалися. Коли він дриґався і смикався, вона скакала на ньому, як повія, її обличчя було червоним і спітнілим.
— Він ще пручається, — прокрехтів Джек.
— Не відпускай подушку. Тисни дужче.
Первинний жах надав жертві надзвичайну силу, він дряпав руки Джека, залишаючи на них криваві сліди своїми нігтями. Заради бога, коли він нарешті помре?! Чому він просто не може здатися і позбавити проблем їх усіх? Ніготь обідрав Джекові руку. Він заревів від болю і натиснув на подушку всією своєю вагою, але матрос ще бився з ним. Здохни вже, чорт забирай!
Джек видерся йому на груди і сів на ребра. Тепер вони вдвох скакали на ньому — чоловік і дружина; вона насідала на стегна, він — на груди. Вони обоє були важкі, і їхня об’єднана вага нарешті позбавила його рухливості. Тепер ворушилися лише його стопи, у паніці вибиваючи підлогою барабанний дріб. Він ще дряпав Джека, але дедалі слабше, сили покидали його руки. Уже і стопи сповільнили свій темп, чоботи несильно ляпали підлогою. Джек відчув, як груди востаннє здригнулися під ним, а потім руки матроса ослабли й зісковзнули на підлогу.
Ще хвилинку Джек не наважувався прибрати подушку. Потім зазирнув у поцятковане обличчя матроса, на шкірі відтиснулися сліди грубої тканини. Він витяг просякнуту слиною ганчірку з рота чоловіка і відкинув її вбік. Вона гучно плюхнулася на підлогу.
— Ну, ось і все, — сказала Фанні. Вона підвелась, захекана і розпатлана.
— Його потрібно роздягнути.
Вони працювали разом, стягуючи куртку та сорочку, чоботи та штани. Усе це було надто старе та брудне, щоб залишити собі. Не має сенсу ризикувати бути впійманими з речами померлого чоловіка. Проте Фанні пошукала у його кишенях і з обуренням забурчала, коли витягла звідти повну жменю монет.
— Подивись! Він ще мав гроші! Приймав усі мої безкоштовні чарки і не сказав ані слова! — вона повернулась і жбурнула одяг матроса у вогнище. — Якби він ще не помер, я б...
Раптово почувся стукіт у двері, і вони обоє завмерли.
— Не відповідай, — прошепотів Джек.
Стукіт пролунав знову, більш гучний і наполегливий.
— Я хочу випити, — прокричав невиразний голос, — відчиняй!
Фанні гаркнула через двері:
— Ми зачинені на ніч.
— Як ви можете бути зачиненими?
— Я тобі сказала — зачинено. Іди деінде!
Вони почули, як чоловік востаннє зі злістю грюкнув кулаком у двері, після чого його прокляття поступово стихли, і він пішов вулицею, без сумніву, просто до «Русалки».
— Віднесімо його у фургон, — сказав Джек. Він схопив голого чоловіка під руки, злякавшись незвичного тепла свіжого трупа. Холодна ніч виправить це доволі швидко. Уже й воші почали полишати свого господаря, юрбою збираючись на скальпі та прокладаючи собі дорогу крізь заплутане волосся. Коли вони з Фанні тягнули тіло задньою кімнатою, Джек помітив хижі чорні цяточки, які стрибали йому на руки, і поборов бажання негайно кинути труп і почати струшувати з себе комах.
Надворі, на подвір’ї стайні, вони закинули тіло до воза і покинули там непокритим, доки Джек запрягав коня. Не варто везти надто теплий труп. Навіть якщо до цього нікому немає діла. Доктор С’ювол зазвичай не ставив питань.
Не питав він і цього разу. Після того як Джек кинув тіло на стіл доктора С’ювола, він знервовано очікував, коли той відкине брезент. Спочатку С’ювол не сказав нічого, хоча він мав зауважити надзвичайну свіжість цього екземпляра. Він підніс лампу ближче, роздивився шкіру, перевірив суглоби, зазирнув до рота. Джек подумав, що ані синців, ані поранень немає. Просто якийсь нещасний п’яниця, якого він знайшов мертвим на вулиці. Такі справи. Потім він з тривогою помітив вошу, що повзала на грудях мерця. Зазвичай вони довго не чіпляються за небіжчиків, але це тіло ще було їм цікаве. Чи він бачить? Чи він знає?
Доктор С’ювол поставив лампу і вийшов з кімнати. Джекові здалося, що його не було занадто довго. Але С’ювол повернувся з мішечком монет.
— Тридцять доларів, — сказав він. — Чи можете ви дістати більше таких, як цей?
Тридцять? Це було більше, ніж Джек очікував. Він із посмішкою прийняв мішечок.
— Стільки, скільки зможете знайти, — додав С’ювол, — я маю покупців.