Через її зухвалість Ебен знову підняв руку, щоб завдати ще одного удару, але англієць зупинив його.
— Немає потреби у насильстві, містере Тейт.
— Але ж ви бачите, що це за дівка! І я мав це терпіти.
Англієць підійшов ближче до Рози і пильно подивився на неї.
— Я не маю стосунку до місцевої влади, якщо це якимось чином вас заспокоїть.
— Тоді чому ви ставите мені такі питання?
— Я працюю на людину, яка воліє не розголошувати своє ім’я. Я маю зібрати інформацію. Інформацією, якою, боюся, володієте лише ви.
Вона недовірливо посміхнулась.
— Я лише швачка, сер. Спитайте мене про ґудзики чи банти, і я матиму для вас відповідь. У іншому випадку я не знаю, чим вам допомогти.
— Але ви можете мені допомогти. Лише ви одна, — він нахилився так близько, що вона відчула солодкий запах тютюну з його рота. — Де дитина вашої сестри? Де немовля?
— Він не заслуговує її, — Роза зиркнула на Ебена. — Який батько відмовиться від прав на власну доньку?
— Просто скажіть мені, де вона.
— Вона у безпеці й нагодована. Це все, що він має знати. Замість того, щоб платити чималі гроші дорогому адвокатові, він міг би купити своїй дівчинці молока та теплу колиску.
— То ось як ви подумали? Що я працюю на містера Тейта?
— Хіба ні?
Англієць здивовано засміявся.
— Дякувати Богові, ні, — сказав він, і Роза побачила, як обличчя Ебена почервоніло від люті. — Я працюю на іншу людину, міс Конноллі. На когось, хто дуже хоче знати, де дитина, — він підсунувся ще ближче, Роза відвернулася, а її спина втиснулась у спинку стільця. — Де дитина?
Роза сиділа мовчки і раптом згадала той день на цвинтарі святого Августина, коли могила Аурнії зяяла коло її ніг. Мері Робінсон з’явилась, наче привид, з туману. Її обличчя було бліде і напружене, а погляд невпинно ковзав кладовищем. Є люди, які допитуються про дитину. Сховайте її. Збережіть її.
— Міс Конноллі?
Вона відчула, як пульсує шия, коли його погляд проникав усе глибше в її душу. Але продовжувала мовчати.
На її полегшення, він розпрямився і пішов у інший край кімнати, де недбало провів пальцем по книжковій полиці й подивився на пил, який на ньому зібрався.
— Містер Тейт стверджує, що ви розумна дівчина. Це правда?
— Звідки мені знати.
— Гадаю, ви занадто скромна, — він повернувся і подивився на неї. — Як соромно бачити, що дівчина з вашими розумовими здібностями живе на краю прірви. Ваші черевики ось-ось розсиплються на шматки. А плащ? Коли його прали востаннє? Упевнений, що ви заслуговуєте кращого.
— Як і багато інших.
— О, проте лише вам тут пропонується можливість.
— Можливість?
— Тисяча доларів. Якщо ви принесете мені дитину.
Вона була приголомшена. За таку велику суму можна купити кімнату в одному з пансіонів, з гарячою їжею щовечора. Новий одяг і тепле пальто замість цього плаща із заштопаними дірками. Усі спокусливі розкоші, про які вона тільки мріяла.
Усе, що я маю зробити — це відмовитися від Меггі.
— Я не можу вам допомогти, — сказала вона.
Ебен ударив так швидко, що інший чоловік не встиг утрутитися. Від удару голова Рози смикнулась, вона втиснулася у стілець, щока пульсувала.
— У цьому не було необхідності, містере Тейт!
— Ви ж бачите, яка вона, так?
— Розмовами можна досягти більшого, ніж насильством.
— Так, але вона щойно відмовилася розмовляти.
Роза підвела голову і подивилась на Ебена з неприхованою огидою. Не мало значення, що вони їй запропонують, тисячу доларів чи десять тисяч, вона ніколи не зрадить власну плоть і кров.
Англієць тепер стояв перед нею, роздивлявся обличчя, де синець, певно, уже почав проступати. Дівчина не боялась удару від нього. Цей чоловік, на її думку, набагато більше звик користуватися словами та готівкою як інструментами переконання і залишав насильство іншим людям.
— Спробуймо ще раз, — заговорив він до Рози.
— Або ви знову змусите його мене вдарити?
— Я прошу вибачення за це, — він поглянув на Ебена. — Залиште кімнату.
— Але ж я знаю її краще за всіх. Я можу сказати вам, коли вона...
— Залиште кімнату.
Ебен кинув на Розу отруйний погляд і вийшов з кімнати, грюкнувши дверима.
Чоловік сходив за стільцем і притягнув його ближче до Рози.
— Отже, міс Конноллі, — сказав він і всівся навпроти неї, — ви розумієте, що знайти її — це лише питання часу. Допоможіть нам уникнути зайвих проблем — і отримаєте щедру винагороду.
— Чому вона така важлива для вас?
— Не для мене. Для мого клієнта.