Фігура вже майже зникла у білому вихорі.
— Міс Конноллі, — покликав юнак, — моя кімната недалеко звідси. На сьогодні, якщо вам потрібне місце для ночівлі, вона до ваших послуг.
23
Це було помилкою.
Норріс лежав у ліжку, розмірковуючи, що буде робити зі своєю гостею, коли настане ранок. Піддавшись безрозсудному милосердю, він узяв на себе відповідальність, яка йому була не потрібна. Але він пообіцяв собі, що це тимчасовий захід, який не триватиме довго. Принаймні дівчина була ненав’язливою. Вона тихо прослизнула за ним сходами нагору, і ніхто у будинку не помітив, що Норріс таємно привів до себе гостю жіночої статі. Вона, наче виснажене кошеня, згорнулась у кутку і майже одразу заснула. Він навіть не чув її дихання. Лише поглянувши через кімнату, Норріс побачив її темний силует на підлозі й усвідомив, що Роза ще там. Він думав про випробовування, які йому влаштовувало життя — такі незначущі, у порівнянні з тими, які очікують на Розу Конноллі щодня на вулицях.
Але я нічим не можу зарадити. Життя несправедливе, а я не можу змінити світ.
Коли він прокинувся наступного дня, вона ще спала. Спочатку Норріс хотів розбудити й виставити дівчину за двері, але йому стало її шкода. Роза спала міцно, як дитина.
При денному світлі її одяг мав ще більш кепський вигляд. Плащ був не раз зашитий, а оторочка спідниці заляпана брудом. На пальці зблискувала каблучка з різнокольоровим склом. Дешева версія різнобарвних каблучок, які він бачив на руках дуже багатьох жінок, навіть своєї матері. Але це була жалюгідна підробка, просто олов’яна дрібничка, якою бавляться діти. Йому здалося дивним, що Роза так показово носить цю дешеву прикрасу, буцімто гордо демонструє свою бідність за її допомогою.
Але, навіть незважаючи на бідність, її обличчя було витонченим і бездоганним, каштанове волосся грало на сонці відблисками мідних смужок. Якби вона зараз відпочивала на подушці з вишуканим мереживом, замість купи ганчірок, то склала б гідну конкуренцію будь-якій красуні з Бікон Гілу. Але, з роками, набагато раніше, ніж рум’янець покине щоки дівчини з Бікон Гілу, бідність зітре яскравість фарб з обличчя Рози, не залишивши про них жодної згадки.
Життя непросте. Я не можу цього змінити.
Хоча він майже не мав грошей, Норріс усе ж залишив кілька монет поруч із Розою. Це має прогодувати її кілька днів.
Вона ще спала, коли він вийшов з кімнати.
Хоча Норріс ніколи не відвідував служіння преподобного Вільяма Ченнінга, він чув про репутацію цієї людини. Справді, неможливо було не знати про Ченнінга, чиї, як кажуть, чарівні проповіді приваблювали дедалі більше коло прихильників до унітарної церкви на Федеральній вулиці.
Минулого вечора, на прийомі у доктора Гренвілла, сестри Веллівер гучно вихваляли Ченнінга.
— Саме там ви знайдете будь-якого високопосадовця у неділю вранці, — розповідала Кітті Веллівер. — Ми всі завтра будемо там: містер Кінгстон, містер Лекевей та навіть містер Голмс, незважаючи на те, що його виховували кальвіністом. Ви маєте обов’язково там бути, містере Маршалл! Його проповіді так вражають, вони такі глибокі. Він справді змушує замислитися!
Хоча Норріс і мав деякі сумніви щодо того, про що саме замислюється Кітті Веллівер під час проповідей, він не міг знехтувати її порадою і не з'явитися у церкві. Минулої ночі він побував у колі, до якого сподівався колись долучитися. Те саме коло сидітиме цього ранку на лавах у церкві на Федеральній вулиці.
Щойно Норріс увійшов досередини, одразу ж побачив знайомі обличчя. Венделл та Едвард сиділи ближче до передньої частини, і він почав іти до них, але хтось поплескав його по плечу. Він неочікувано зауважив, що з обох боків від нього стоять сестри Веллівер.
— О, ми так чекали вашої появи! — вигукнула Кітті. — Ви б не хотіли сісти з нами?
— Так, авжеж! — підтримала сестру Гвендолін. — Ми завжди сідаємо нагорі.
Тож Норріс пішов нагору, примушений виконувати жіночу волю, і опинився на балконі, затиснутий між спідницями Кітті зліва і Гвендолін справа. Він дуже скоро зрозумів, чому сестри надавали перевагу віддаленим сидінням на балконі: тут можна було вільно балакати просто під час проповіді преподобного Ченнінга, яку вони не надто прагнули почути.
— Дивись, ось там Елізабет Пібоді. Вона має доволі стриманий вигляд сьогодні, — сказала Кітті. — Але ж яка жахлива сукня! Їй зовсім не личить.
— Схоже, що преподобний Ченнінг уже стомився від її товариства, — прошепотіла у відповідь Гвендолін.