Студенти кивнули.
Нічого не кажучи, Норріс зняв пальто і повісив його на стілець. Він підійшов до Чарльза зліва.
— Я спробую зберегти якомога більше кінцівки, — казав доктор С’ювол, розкладаючи простирадла під рукою, щоб не залити кров’ю підлогу та матрац, — але, боюся, що інфекція просунулась надто далеко, щоб зберегти променевозап’ястковий суглоб. У будь-якому випадку, багато провідних хірургів, зокрема доктор Ларрей, переконані, що завжди краще відтинати передпліччя вище, у його товщій частині. Ось що я планую зробити, — він зав’язав фартух і подивився на Норріса. — Вам випала надважлива роль, містере Маршалл. Через те, що ви справляєте на мене враження найбільш сильного та врівноваженого, я хочу, щоб ви тримали передпліччя трохи вище того місця, де я буду різати. Доктор Гренвілл триматиме зап’ясток. Коли я працюватиму, він робитиме пронацію чи супінацію передпліччя, що дасть мені змогу дістатися до всіх структур. Спочатку відрізається шкіра, потім вона відокремлюється від фасції. Після того як я розділю м’язи, мені знадобиться ваша допомога, щоб встановити ретрактор, тоді я зможу бачити кістку. Тут усе зрозуміло?
Норріс ледве ковтнув, такою сухою була його горлянка. — Так, сер, — пробурмотів він.
— Ви не зможете спасувати. Якщо вважаєте, що це за межами ваших можливостей, скажіть зараз.
— Я зможу це зробити.
С’ювол подивився на нього довгим і важким поглядом. Потім, задоволений тим, що побачив у його очах, потягнувся за турнікетом. Його очі не виказували побоювання чи навіть проблиску сумнівів у тому, що він збирався робити. Не було кращого хірурга в Бостоні, ніж Ерастус С’ювол. І його впевненість проявлялася у спритності, з якою він пов’язав турнікет довкола руки Чарльза трохи вище ліктя. Він розташував подушечку на плечовій артерії і безжально прив’язав її так туго, що кров перестала надходити до руки.
Чарльз прийшов до тями після спричиненого наркотиком сну.
— Ні, — простогнав він, — будь ласка.
— Джентльмени, займіть свої місця.
Норріс схопив ліву руку і міцно притиснув її до краю матраца.
— Я вважав тебе другом, — Чарльз спрямував на нього жалісний погляд. Обличчя товариша було просто над ним, — чому ти це робиш? Чому ти дозволяєш їм зробити мені боляче?
— Будь сильним, Чарлі, — відповів Норріс, — ми маємо це зробити. Ми намагаємося врятувати твоє життя.
— Ні. Ти зрадник. Ти просто хочеш позбутися мене! — Чарльз спробував вирватися, але Норріс стиснув його міцніше, пальці уп'ялися в вологу шкіру. Чарльз напружився так сильно, що м’язи здулися на руці, а сухожилля натягнулися, наче мотузки. — Ти хочеш моєї смерті, — кричав Чарльз.
— Це за нього говорить морфін, — С’ювол спокійно взяв скальпель, — не зважайте, — він подивився на Гренвілла, — Альдусе?
Доктор Гренвілл стиснув уражену гангреною руку свого племінника. Незважаючи на те, що він брикався та викручувався, Чарльз не міг впоратися з ними усіма. Едвард притиснув до ліжка його щиколотки, а Венделл — праве плече. Ані відчайдушна боротьба, ані жалісливі благання не могли зупинити скальпель.
При першому порізі скальпеля С’ювола Чарльз пронизливо завищав. Кров бризнула на руки Норріса і потекла на простирадла. С’ювол працював так швидко, що, коли на кілька секунд Норріс мимоволі відвернувся, доктор устиг завершити розріз навколо передпліччя. Коли Норріс примусив себе знову подивитись на рану, С’ювол уже відокремлював шкіру від фасції, щоб утворити клапоть. Він працював з похмурою рішучістю, незважаючи на кров, що стікала його фартухом, на шалений вереск, який наводив такий страх, що волосся ставало дибки у Норріса на голові. Рука тепер була слизька від крові, й Чарльз, який бився, наче дикий звір, мало не звільнився від стискання Норріса.
— Тримайте його, чорт забирай! — проревів С’ювол.
Принижений Норріс стиснув міцніше. Це був неслушний час для ніжностей. Приглушений криками Чарльза, він тиснув безжально, його пальці уп’ялися в шкіру, наче пазурі.
С’ювол відклав свій ампутаційний ніж і взяв більше лезо, щоб розділити м'язи. З жорстокою спритністю м'ясника зробив кілька глибоких розрізів і дістався кістки.
Крики Чарльза перейшли у ридання.
— Мамо! О боже, я помираю!
— Містере Маршалл!
Норріс подивився на ретрактор, який С’ювол установив на рану.
— Тримайте це!
Правицею він продовжував стискати Чарльзову руку. Лівою потягнув ретрактор, відкривши рану. Там, з-під крові та смужок тканини, проблискувала біла кістка.
«Променева кістка», — подумав Норріс, пригадуючи анатомічні зображення з книжки Вістера, яку він так ретельно вивчав. Він пригадав установлений скелет в анатомічній лабораторії. Але той був сухим, мертві кістки так відрізнялися від цієї живої.