— А вона хотіла сповідатися у своїх гріхах.
— Сором не давав їй розповісти мені, — сказала вона тихо.
— А батько дитини залишився невідомим.
— Тільки не для містера Ґарета Вілсона.
— А, так, таємничий адвокат. Чи можу я побачити візитівку, яку він вам дав?
Роза витерла жирні руки і полізла до кишені по візитівку. — Він живе на Парковій вулиці. Адреса вражає.
— Ця адреса не робить його джентльменом, — зауважила Роза.
— Ви не довіряєте йому ані на йоту, чи не так?
— Подивіться на його огидну компанію.
— Ви маєте на увазі містера Тейта?
— Він використав Ебена, щоб знайти мене. Що робить містера Вілсона не кращим за нього, незважаючи на пишність його адреси.
— Чи сказав він щось про те, ким міг би бути його клієнт? — Ні.
— Може, ваш свояк знає?
— Дурень він. Що Ебен взагалі може знати? А містер Вілсон був би двічі дурнем, якби сказав йому.
— Не думаю, що цей містер Ґарет Вілсон такий уже дурний, — сказав Венделл і знову подивився на адресу. — Ви казали щось про це Нічній варті?
— Ні.
— Чому ні?
— З містером Преттом розмовляти немає сенсу, — презирливий тон Рози не лишав сумнівів щодо її ставлення до цієї людини.
Венделл посміхнувся.
— Мушу погодитися.
— Я гадаю, що з Тупого Біллі вийшов би кращий констебль. У будь-якому разі, містер Претт би мені не повірив.
— Ви так у цьому впевнені?
— Таким, як я, ніхто не вірить. Ми, ірландці, маємо бути під наглядом увесь час, або ми поцупимо щось із ваших кишень, або викрадемо ваших дітей. Якби ви, лікарі, не розрізали нам груди і не зазирали досередини, як намальовано у книжці он там, — вона вказала на «Анатомію» на столі Норріса, — ви б, напевне, вважали, що у нас навіть серця не такі ж самі, як у вас.
— О, я не маю жодних сумнівів, що у вас є серце, міс Конноллі. До того ж таке шляхетне, що ви взяли на себе таку ношу, як ваша племінниця.
— Навряд чи це ноша. Це моя родина.
Єдина, хто залишився.
— Ви впевнені, що дитина у безпеці?
— Якщо я у безпеці, то й про неї потурбуюсь.
— Де вона? Ми можемо її побачити?
Роза вагалася. Хоча погляд Венделла був непохитний і вона не мала приводу не довіряти йому, усе ж ставкою було життя Меггі.
Норріс сказав:
— Здається, що це все через неї. Ми лише хочемо переконатися, що вона захищена належним чином і здорова.
Це прохання Норріса переконало її. З часу їхньої першої зустрічі у лікарні Роза тягнулася до нього. Відчувала, що, на відміну від інших джентльменів, до Норріса можна звернутися. Минулої ночі своїм милосердям він підтвердив її віру в нього.
Вона визирнула у вікно.
— Уже доволі темно. Я ніколи не ходжу туди при денному світлі. — Зараз має бути безпечно.
— Я покличу екіпаж, — сказав Венделл.
— Жоден екіпаж не проїде тим провулком, куди я вас поведу, — дівчина загорнулась у свій плащ і повернулася до дверей. — Ми підемо пішки.
У світі Гепзіби завжди панувала пітьма. Навіть якщо Роза приходила, коли сонце ще не сіло, його світло ледве проникало всередину кімнати з низькою стелею. У своєму намаганні зберегти тепло Гепзіба забила зачинені віконниці, перетворивши свою кімнату на маленьку темну печеру, де дальні кутки перебували у вічній темряві. Того вечора Роза побачила такий самий темний простір, як і зазвичай. Замість вогнища залишилося саме розжарене вугілля, і не світилося жодної свічки.
Із радісним сміхом Роза витягла Меггі з кошика і піднесла маленьке обличчя до свого, вдихаючи знайомий аромат її волосся, її пелюшок. Меггі відповіла кашлем, а маленькі пальчики потягнулися і схопили у жменьку волосся Рози. Слиз зблиснув на її верхній губі.
— Ах, моя люба дівчинко, — сказала Роза, притискаючи Меггі до своїх порожніх грудей. Хотіла б вона сама годувати дитину!
Двійко джентльменів стояли позаду, зберігаючи тишу, і спостерігали, як вона метушиться довкола дитини. Роза повернулася до Гепзіби.
— Вона захворіла?
— Почала кашляти минулої ночі. Тебе не було кілька днів. — Я надіслала гроші сьогодні. Біллі ж приніс їх?
У слабкому світлі вогнища Гепзіба зі своєю товстою шиєю скидалася на величезну жабу, посаджену на стілець.
— Так, дурний хлопчик приніс їх. Треба буде більше.
— Більше? Але ж там було стільки, скільки ви просили.
— Тепер вона не дає мені спати, ось ця. Кашляє.
Норріс сказав:
— Чи можемо ми оглянути її? Треба пересвідчитись, що дитина здорова.