З місця, у якому стоїть наш будинок, ми спостерігаємо дивовижно мальовничі картини заходу сонця. Моя дружина неодмінно хоче помилуватися на кожну з них і щоразу кличе мене приєднатися до неї. А я завжди знаходжу виправдання, щоб не виходити з будинку, бо мене дратує оцей її надміру романтичний захват. У Дубултах, на Балтійському морі, я поводився слухняніше, після вечері сідав разом із Лорою на одній із численних лавочок, розставлених на піщаних дюнах над пляжем. Зрештою, навіть царі їздили туди з Санкт-Петербурга, щоб побачити сонце на вечірньому прузі й насолодитися святом барв, що не мерхнуть до одинадцятої вечора. Скільки вже років ми не втомлюємось милуватися заходом сонця?
Сьогодні вранці зробилося прохолодніше, і в майстерню позалітала сила-силенна мух і джмелів. Вони дзижчали й билися об скло. Тоді я відчинив вікна, але комахи не виявили жодного бажання вилітати надвір. Я знову зачинив вікна, і комахи знову стали битися об шибку. Частина з них, оглушені, падали на підлогу. Я побачив, що деякі вже мертві. Нарешті дзижчання змовкло, і в майстерні запанувала тиша. Занадто високою виявилася ціна за відновлення спокою. Я вийшов у сад.