Коло того старезного дерева ми знову зустріли маленького доктора з Москви, що впродовж семи років розшукував якогось ченця, усамітненого в одному з численних скитів у горах Алтаю на кордоні з Китаєм, де селяни досі тримаються Старого обряду. Доктор хотів дізнатися в ченця, яка молитва лікує депресію й розчарування в житті. Зрештою, він таки спромігся знайти того ченця. Старий із білою бородою привітав його посмішкою, сказавши:
— Я знаю, що ти шукаєш мене впродовж тривалого часу. Того, про що ти хочеш дізнатися, я ще не можу тобі сказати. Повертайся за рік, коли будеш готовий». І ось, за рік по тому, молодий лікар вилетів із Москви до Іркутська літаком, а потім — вертольотом і, нарешті, кіньми, щоб знову зустрітися зі старим ченцем. Цілий рік він зміцнював свою віру й виховував себе духовно. На жаль, чернець помер, а на його могилі було написано: «Наближайся благодушно до всього, чому Бог дозволяє жити довго й міцно». Лікар інтерпретував це повідомлення по-своєму. Відтоді він радить своїм пацієнтам торкатися великих старих дерев, а також обіймати їх. Ось чому щовечора — доки він у відпустці в Одесі — доктор приходить притулитися до величезної тополі.
Прогулюючись, я бачив внутрішні дворики, де старі сидять у пересохлих фонтанах під білизною, розвішаною на мотузках між будинками. Також — ті квартали по околицях, свого часу населені славетними гангстерами Одеси. Тут усе валиться, однак, можливо, це те, що представляє стару Одесу Бабеля, музичну атмосферу Бенні Ґудмена й ту, де народилися великі «переконання» Ґолдвіна, а перш за все: «Усний контракт не цінніший за папір, на якому написаний».
Люди живуть у своєму заплутаному часі. Галасливі стосунки, повні огидних актів проституції, що видирається вгору доларами. Усюди життя стає жорстокішим і брутальнішим. Що може зупинити звірячу натуру, яка завжди чаїться у складках людської душі? Нова релігія чи пережована колективна мрія?
Я пішов пішки, щоб фотографувати вітрини, а натомість мене зачарували двері. Деревина вкрита струпами старих фарб і патиною часу. Поморщені двері, на зразок отих, сірих, неподалік театру, побитих сотнею років сонячного світла, укритих шарами лаку, потрісканими, наче земля в часи посухи.
[…]
У романі Булгакова «Біг» персонажі укладають парі на перегонах тарганів. Забава, як видається, була популярною в минулому сторіччі в Туреччині. Режисер Наумов, передбачаючи необхідність поставити зйомки цього епізоду, важливого в сюжеті роману, вирішив завчасно подбати про пов'язані з ним технічні виклики. Перший спосіб, який спадає на думку постановникам, полягає у створенні механічних комах. Однак вартість такого рішення є астрономічною з огляду на бюджет фільму. Постановники відтак звертаються до кращих приборкувачів диких тварин у всіх цирках Росії. На жаль, ніхто з них ніколи не думав про дресирування комах, зважаючи на простий факт їхнього дрібного розміру, через який глядачі не змогли б стежити за виставою. Водночас в очікуванні, що хтось допоможе розв'язати проблему тарганів-бігунів, починаються зйомки. Якогось дня до Наумова навідується князь Мишицький, високий худий пан, строго перпендикулярний до підлоги, наче залізна паля, застромлена посеред поля. Він убраний у чорний піджак, виношений до лиску на ліктях і пошарпаний на плечах через безперервне струшування рясної лупи. Його прадід свого часу надихнув Достоєвського на образ князя Мишкіна в романі «Ідіот». Князя супроводжує невисокий чоловічок, імовірно, нащадок давніх слуг дворянської родини. Ця особа має право присутності, але не слова. Князь питає Наумова, чи бажає той вести розмову французькою. Украй здивований режисер пропонує йому поговорити рідною мовою.
— Я можу розв’язати вашу проблему з тарганами, — без передмов заявляє Мишицький.
— У який спосіб?
— Прирученням. Я маю слабкість до комах… Я прочитав французькою всі 12 томів Фабра.
— Дуже добре, — каже режисер. — Що вам потрібно?
— По-перше, сировина: таргани. Я замовлю, щоб мені їх роздобули, і дам про себе знати.