За часів несвободи у столиці налічувалося щонайменше триста драматургів і тисячі прозаїків і поетів, об’єднаних в одну велику спілку, яка могла вирядити їх на творчі роздуми в будинки відпочинку в гори або на узбережжя Чорного чи Балтійського моря. Більшість із них жили з допомоги Інституту культури, який потім ховав їхні твори по якихось шухлядах на віки вічні. Майже всі вони тішили себе ілюзіями, що відмова в публікації зумовлена політичними причинами, тобто щось у їхніх творах нібито може допекти вищим ешелонам влади. На жаль, переважна більшість із них писали речі малозначущі, попри всю увагу й очікування західних друзів, готових заприсягтися щодо високої якості їхньої творчості. Себто йдеться про поцінування і підтримку «наосліп» тих цензурованих праць. Тоді було складно виїхати за межі Росії, щоб подорожувати й відвідувати великі столиці західних країн, а нині, коли весь світ доступний, ніхто вже не запрошує, а їм бракує коштів на такі дорогі поїздки.
Вони живуть у сільській тиші, дуже подібні до персонажів, змальованих Чеховим. Імовірно, декого з них сьогодні посіла справжня печаль од усвідомлення мізерності їхньої писанини. Але більшість і далі нарікає на брак паперу, що змушує видавництва скорочувати свої плани. Хтось має виняткові задуми — твори на межі порнографії, нині доволі модні, — але утримується з поваги до дружини.
Дехто думає, що слід би писати англійською, як робив Набоков, але для цього знадобилося би запрошення й дозвіл на проживання в Лондоні чи бодай в околицях. Перекладачі нарікають, що видавці вимагають суму в іноземній валюті з того, хто хоче публікуватися в Росії. Письменник Бабілов[20], який у 1937 написав слова до популярної пісні, не спромігся відтоді опублікувати геть нічого і пояснює це винятково загальною заздрістю до успіху того вірша, покладеного на музику. Перебудова нарешті дала йому відчуття, що час відновити творчу працю; та, як на те, лікарі заборонили йому курити через емфізему легенів, а він, якщо не курить, не може зосередитися. Забуті всіма, вони запрошують одне одного на цілющі відвари й пережовують злостивості, заздрощі й образи. Вони не говорять про політику, а ночами дивляться на зірки з ніжністю, типовою для тих, хто на щось чекає тільки від неба. Вони повсякчас спираються головами на дерев’яні стіни, нагріті великими сільськими печами, і з ностальгією згадують запах асфальту великих столичних проспектів. І повторюють рішення, навічно призупинене: слід би повернутися в Москву. Але машини поламані, автобуси переповнені, і квартири наразі перебувають в оренді. З іншого боку, не можна також покинути тварин, які теж обплели їх павутиною стосунків.
Нас відвідав Саша Влазов, художник двох останніх фільмів Параджанова. Він теж вірменин і мешкав у Баку, де Параджанов знімав більшість своїх історій. Зрозумівши, що відносини між двома народами погіршуються, Власов навантажив усі свої коштовні колекції — антикваріат, ікони, книги, античні монети і старовинні меблі — на вантажівку і приїхав до Москви, де влаштував речі на зберігання по домівках друзів. Він розповідав нам про вірменський цвинтар у Баку, де є надзвичайно красиві пам’ятники роботи італійських скульпторів.
Власов — рафінований пошуковець творів мистецтва, його родину в Баку часто відвідував Лятиф Керімов, імовірно, найбільший у світі знавець килимів. Цей перський друг, що теж мешкав в Азербайджані, показав йому дуже рідкісні килими з порнографічними мотивами. Влазов хотів би знайти бодай один такий, тому часто відвідує східні базари та приватних колекціонерів.
Мене він обіцяв повести на Центральний овочевий ринок у Москві, де виставляють свій крам азербайджанці — він хоче навчити мене вибирати ґьойчайські гранати й довгасту хойсонську цибулю, найкращі продукти у світі. Ось чому мені дуже сподобався бакинський салат, що ми з Антоніоні куштували на Каспійському морі. Цибулю нарізають тоненькими скибочками й вичавлюють на неї сік ґьойчайського граната, що кровоточить, як ножова рана. Потім додають дві краплі виноградного оцту та щіпку солі.
Надвечір я пішов у гості до Ролана Бикова, який сьогодні є найбільш заповзятливим чоловіком у Москві: він створив перший банк у Росії, а інші відкрив у багатьох колишніх республіках, разом із успішними теле- і кіностудіями. Блискучий актор і режисер фільмів для дітей, а тепер — меткий і проникливий бізнесмен.
Він улаштувався в одній із небагатьох старих дач, уцілілих серед величезних багатоквартирних будинків. Закрижанілою вулицею люди вигулювали породистих собак. Саме коли я наближався до тієї дачі, мене досягнула звідкілясь із ночі давня російська пісня у виконанні Нані Брегвадзе. Аж тоді я відчув, що віддаляюся від тих американських музичних мотивів, які заповнили мою душу й досі лунають усередині мене так, ніби я для них найбільш придатний інструмент. Я йду, пов’язуючи себе з цією великою частиною Європи, укритою снігом і кригою, що стане однією з найважливіших республік у відродженні нашого континенту.
20
Прізвище подається за текстом оригіналу. Відомостей щодо згаданої особистості знайти не вдалося (